Брат проти відправлення мами до інтернату, але до себе її забирати не хоче, каже, що нікуди

Колись у нас була дружна родина – мама, тато, я та брат. Мені зараз двадцять п’ять, братові двадцять шість, мамі сімдесят. До смeрті тата все було добре.

Брат поїхав вчитися і залишився в іншому місті, знайшовши там собі дружину, я залишилася в рідному місті і будувала життя тут. Спочатку жила з батьками, а потім вийшла заміж та переїхала з чоловіком на орендовану квартиру. У планах була іпотека, діти та щасливе життя.

Але два роки тому пoмер тато, а мама після його cмерті почала сильно здавати. Вона моментально якось постаріла, почала часто хворіти, а півроку тому її розбив інcульт. Усі думали, що це кінець, але лікарі змогли її витягти. Спочатку були проблеми з рухом і мовленням, але вони згодом відновилися, а ось проблеми з психікою не зникли.

Лікарі сказали, що це вже назавжди, тому за мамою потрібен особливий догляд та нагляд. Ми з чоловіком були змушені переїхати до квартири до мами, щоб доглядати її. Мені також довелося змінити роботу на ту, яка б дозволяла мені працювати з дому, бо одну маму залишати було не можна. Коли вона відновила рухову здатність, я думала, що стане легше.

Але стало лише гірше. Мама почала губитися в просторі, постійно поривалася куди піти, а кілька разів і йшла, доводилося бігти за нею вулицею, а потім умовляти повернутися додому, а вона плакала і говорила, що її чоловік чекає на розі п’ятої аптеки, якої вже давно немає.

Це все дуже складно. Я погано спала, бо мені завжди здавалося, що мама кудись знову йде. Та й працювати майже не виходило, я не могла зосередитись ні на чому. Тоді чоловік і запропонував варіант із інтернатом.

– Насолода не з дешевих, але якщо ти вийдеш на нормальну роботу, ми зможемо потягнути. До того ж у тебе є брат, подзвони, обговори, може він зможе допомогти.

Я довго думала, а потім зрозуміла, що чоловік правий. Так більше не може тривати, всім буде краще, якщо мама житиме в інтернаті. Ми знайшли варіант, я з’їздила, подивилася, як там усе влаштовано, поспілкувалася з головним лікарем. Дорогувато, звичайно, але це був найкращий варіант у нашій ситуації.

Після візиту до інтернату я зателефонувала братові та описала ситуацію. Сподівалася, що як доросла людина, він мене зрозуміє, але замість підтримки, хоч би моральної, отримала натуральну істерику.

– Що ти таке кажеш? Як маму можна до інтернату? Вона там буде одна, серед чужих людей, ще невідомо, як там із нею поводитимуться, у тебе взагалі серце є? – кричав він у трубку. – Чи просто хочеш маму з квартири вижити?

Я спробувала щось сказати на своє виправдання, але він і чути нічого не хотів. Я відступила і ще місяць все йшло, як і раніше. Але сили мене залишили остаточно, і я знову порушила цю тему. Але позиція брата не змінилася.

– Я проти! Мама нас виростила, ми повинні дбати про неї! Вона нас до інтернату не здала, хоча навряд чи з двома дітьми їй було легко, – заявляв брат.

– Ми зобов’язані, але мучуся тут одна я! Приїдь і забирай маму до себе, якщо ти такий добренький, – не витримала я.

– Я б і забрав, але сам живу на території дружини. Я не можу вішати на її шию турботу про свекруху.

– Тобто мій чоловік про тещу піклуватися зобов’язаний, а твоя дружина про свекруху ні?

– Ну твій чоловік живе на території цієї самої тещі, тому так, зобов’язаний.

Я відповіла братові, що готова хоч завтра з’їхати з квартири і надати йому та його дружині можливість жити з мамою та віддавати їй борг. Брат промимрив, що у нього тут робота, він не може так зірватися, а я просто хочу хоч на когось перекласти турботу про маму.

Це якийсь жах. Розумом я розумію, що треба відправити маму в інтернат, тож усім буде спокійніше і легше, але в серці повертається змія сумніву і в голові віддається думка, що я насправді погана і невдячна дочка. Але мене підтримує чоловік, який каже, що правильно буде відправити маму до спеціальної установи, де за нею буде догляд, а мені час жити своїм життям, а не маминим.

Вирішила, що якщо брат за тиждень не наважиться приїхати і доглядати маму, то я не буду його більше слухати, а сама оформлю маму в інтернат. Так, насправді, буде краще. А то поради роздавати всі готові, а коли потрібна реальна допомога, то брат одразу починає відмазуватись роботою та дружиною.