Ми тут святкувати приїхали, а вас удома нема! Скільки нам ще у під’їзді стояти?

Дочекалися дня народження мого чоловіка, нарешті! Я давно хотіла влаштувати йому приємний сюрприз, але він людина старого гарту, завжди святкував день народження з родиною.

А от родина зазвичай поводилася не надто красиво: на подарунки можна було не розраховувати, зате вламувалися всі поспіль, йшли цілий день з ранку, вимагали їх обслуговувати і годувати делікатесами. Розповідали якісь образливі історії з дитинства чоловіка, залишали безглузді подарунки, аж до вантуза чи відкритої пачки цукерків, я не жартую!

Я хотіла організовувати гарне свято з тортиком, щоб програма якась.

– Не цікавить, — відрізала свекруха, — що ти нафарбуватись не встигла. Мені з роботи о шостій виходити, куди накажеш іти на цю годину до сьомої? Під дверима стояти?

– А мені в салон треба, зачіску зробити, — приєдналася зовиця, — я до вас дітей привезу вдвох і до майстра, не завадять. Ну і що, що вас нема? Нехай твоя мама приїде та посидить. Моя працює!

– А ми тебе о дванадцятій привітаємо, — дзвонить інша сестра, нам увечері до логопеда.

І кожного годуй, з кожним сиди, під кожного щось печи-готуй.

Цього року ми з чоловіком обдзвонили всю рідню:

– Нас не буде, ми відзначаємо удвох.

Він все зітхав, мовляв, образяться, не зрозуміють. Але я витягла його за місто. З ранку ми відключили телефони і влаштували собі риболовлю, як він любить, на платних ставках. Я в цей час з фотоапаратом погуляла, потім переодяглися та вирушили до ресторану. Там і музика, і торт винесли зі свічками.

І так мило було, коли всі гості закладу раптом заспівали йому, незнайомому, “З днем ​​народження тебе!” Від рідних неможливо почути, а тут чужі люди, як один!

Ми з ним потанцювали, чудово відпочили і залишилися ночувати у номері. Як там пахло деревом і яке було чисте повітря! Телефони увімкнули лише вранці — і це був вибух. Справжній злісний шквал:

– Ми прибули, ви де?
– Куди ви поділися?

– Відчиняйте, бо двері винесемо!

Я дочитати не встигла, телефон уже дзвонив:

– Ну ви й свині! — закричала зовиця, не встигнувши дослухати “Алло”. — Ми приїхали, а вас нема?

– Так я всім сказала, у вихідні чай з тортиком поп’ємо, а двадцятого нас не буде!

– Що там твій чай, ми всією родиною поїсти приїжджали, я нічого не готувала!

Потім була свекруха, синові не наважилася псувати настрій, але мені висловила, мовляв, вона не думала, що ми всерйоз можемо поїхати. Це зрада, ми гади і в житті вона нам більше нічого не подарує.

Ми переглянулися: без її шоколадки чудово проживемо.

Але чоловік заявив:

– Давно я так не відпочивав! Більше ніяких відзначень вдома, я все життя ненавидів цю суєту і біганину за зеленим горошком. У вихідні теж у ресторан підемо, хто хоче — нехай приходить.