– Тебе в декреті напували-годували, ти маєш відписати на нього половину квартири, – вважає рідня чоловіка

Ми одружилися сім років тому. Жити стали у моїй квартирі, яка дісталася мені у спадок. Ремонт у ній як подарунок на весілля зробили мої батьки. Свекруха ж притягла якийсь древній поїлий міллю килим і вважала, що свій внесок у облагородження нашого сімейного гнізда вона зробила.

Виходила заміж я з великого кохання. Моя мама коректно намагалася мене відмовити від необдуманого вчинку, але я мчала до РАЦСу, як бронепоїзд. У голові був рожевий туман, у животі метелики, а критичне мислення пішло у відпустку. Батьки не стали вставати в позу і доводити, що це поганий варіант, та й у них не вийшло б на той момент.

Початок сімейного життя був чудовим. Ми обидвоє працювали, грошей вистачало, причин для сварок не було. Я навіть на вічні повчання свекрухи не звертала уваги. Це був період незамутненого щастя, а потім у мене поступово почали розплющуватися очі.

Чоловік ніколи не був основним здобувачем у сім’ї. За перші три роки нашого шлюбу він поміняв чотири місця роботи, а перед моїм декретом взагалі залишився не при ділі і лежав рівним шаром на дивані півроку. Казав, що не може знайти нічого вартого, а свекруха йому підтакувала.

– Ну і правильно, нема чого хапатися за все поспіль, треба шукати вже одразу щось хороше, – згідно кивала вона.

Але коли постало питання про те, що мені незабаром у декрет, і нам треба на щось жити, чоловік зробив над собою героїчне зусилля і піднявся з дивана. Роботу він знайшов за тиждень. Прибутковою її можна назвати з великим припущенням, але хоч щось.

– Це тільки на перший час, а там я щось краще собі знайду, – виправдовувався чоловік, і я йому вірила.

У декреті було б важко, якби не допомога моїх батьків. Грошей, які заробляв чоловік, нам катастрофічно не вистачало. Роботу він не поміняв, залишившись на тій, яка була “на перший час”. При цьому свекруха та сестра чоловіка постійно вимагали від нас допомоги. Точніше, від мого чоловіка.

– А хто ж нам ще допоможе, якщо не син і брат? – Дивувалися вони, коли я намагалася пояснити, що нам і не вистачає.

Якби не мої батьки, жити б нам голодаючи. До народження малюка вони купили нам все необхідне, а мій тато сам облаштовував дитячу, бо в цей час чоловік клеїв шпалери на кухні у своєї мами, іншого часу для ремонту вона знайти не змогла.

– Коли ще робити? Зараз у вас дитина народиться і все, не побачу я до ладу сина, – говорила вона.

Але її пророцтво не збулося, це я майже не бачила чоловіка, який постійно допомагав то мамі, то сестрі. У сестри, між іншим, був молодий чоловік, але його про допомогу чомусь не просили.

Декрет я відсиділа повністю, тому що сидіти з дитиною крім мене не було кому. Моя мама працює, свекруха теж, а золовці я б не довірила дитину. Було вже соромно постійно брати грошей у батьків, тож я дуже зраділа, коли змогла вийти на роботу. Думала, що тепер нам буде вистачати.

Але я помилилась. Варто мені почати працювати, як чоловік осів удома. Він каже, що його звільнили, але я майже повністю впевнена, що він пішов сам. Звичайно, відразу почали звучати обіцянки знайти роботу і не сидіти вдома, але йшли тижні, а робота для чоловіка чомусь все не знаходилася.

Мене ситуація почала дратувати, між нами почали спалахувати сварки. Ще одного піврічного пошуку роботи мені не було потрібно. Після чергового скандалу чоловік вирішив іти до мами. Потім мені дзвонила свекруха і висловлювала своє незадоволення моєю поведінкою.

– Поки ти вдома сиділа, мужик орав, а як він без роботи залишився, ти одразу йому мозок клювати почала, це не діло, – суворо звітувала мене мама чоловіка.

Те, що чоловік орав, це питання ще дуже спірне. З його оранкою ми б лапу смoктали, якби не мої батьки. Свекруха навіть яблук жодного разу не принесла, хоча в неї своя дача.

Загалом, сварилися ми сварилися, а нещодавно я сіла, подумала і дійшла висновку, що настав час розлучатися. Кохання немає, відчуття міцного плеча поруч теж немає, зате проблем хоч греблю гати. Оголосила я про своє рішення чоловікові, він похмурився, потім з виглядом ображеної величності зібрав сумку і пішов до мами.

Мої батьки рішення про розлучення підтримали, сказали, що радіють моєму прозрінню, обіцяли, що допомагатимуть. А ось свекруха не рада зовсім. Син до неї тепер назавжди повернеться, а в неї донечка заміж збирається, всім в одній квартирі не розвернутися.

Розрулити свої житлові проблеми свекруха вирішила за мій рахунок. Вона вигадала відмінну схему – я повинна відписати на чоловіка половину своєї квартири.

– Тебе в декреті напували-годували, ти повинна відписати на нього половину квартири, – повчала вона мене тоном, що не терпить заперечень.

А з якої б це радості я повинна переписувати частину квартири, до якої чоловік не має жодного стосунку? Та й мене здебільшого мої батьки напували-годували, а чоловік допомагав свекрусі та золовці.

Сказала я майже колишній свекрусі, що нічого ні на кого переписувати не збираюся, хай самі вирішують свої проблеми із житлом. Так мені тепер із різних номерів надзвонюють сама свекруха, золовка, ще й тітка чоловіка підключилася, хоча я її взагалі двічі бачила.

Хочу вже якнайшвидше розлучитися і перестати чути про цю родину. Дістали вже до нервового тику зі своїми вимогами та вченнями.