Батько покинув нас п’ятнадцять років тому, а тепер вимагає віддати йому половину квартири, яку мені подарувала бабуся

Батько покинув мене, маму і молодшу сестру, коли мені було вісім років. Сестрі тоді виповнилося два роки і вона була дуже хвора. Турбота про таку дитину вимагала багато сил, терпіння і грошей. Я не пам’ятаю діагноз, занадто мала була, а коли виросла питати не стала, для всіх рідних це була тема, яку старанно обходили.

Мама і бабусі витрачали всі сили на те, щоб виходити дитину, лікарі давали такі прогнози, а тато самоусунувся. Він майже не з’являвся вдома, говорив, що його нудить від того, що вдома пахне лікарнею і завжди гнітюча обстановка. Часто вони з мамою сварилися і вона плакала.

Коли тато зібрав речі і пішов, я сприйняла це як особисту зраду мене. Адже він був єдиною людиною, яка приділяла мені увагу, інші були зайняті сестрою. А тут просто зібрана сумка, яку я бачила, коли йшла в школу, а по поверненню мама сказала, що тато з нами більше не живе.

Потім він поїхав в інше місто і завів нову сім’ю, про нас він просто забув, викресливши з життя як непотрібний епізод. Бабуся, батькова мама, тоді дуже на нього лаялася, намагалася спочатку переконати, але ніяких успіхів не досягла.

А через рік сестричку пoxовали. Батько навіть на похорон не приїхав. Бабуся тоді сказала, що знати його не хоче, щоб забув дорогу до її будинку.

Мама перетворилася в тінь, яка безсловесно механічно рухалася по дому. Вся турбота про мене лягла на плечі бабусь, вони приходили, годували, ходили на збори до школи, робили уроки і гуляли. Якби не вони, ми б навряд чи змогли пережити цей період.

Тільки через півроку мама стала повертатися до життя, прийшла в себе, щоб згадати, що у неї є ще одна дочка. Я пам’ятаю цей день. Вона стояла переді мною на колінах і плакала, уткнувшись мокрим обличчям мені в груди.

Я пам’ятаю, як стояла в коридорі, тільки прийшла зі школи, за плечима був незручний важкий рюкзак, а стояла і гладила по волоссю маму, яка обіцяла, що зробить все, щоб я була щаслива.

Вона свою обіцянку виконала. Тема сестри в сім’ї закрилася і тільки двічі на рік – у день народження і в день смерті дочки мама дозволяла собі замикатися. Але це була слабкість, яку ніхто не засуджував.

Я виросла, пішла навчатися, пройшовши на бюджет. Мама і бабусі мене дуже сильно підтримували в усьому. Допомагали з навчанням, оплачуючи репетиторів, а на випускний купили шикарне плаття, про яке я навіть не мріяла, тому що жили ми бідно. Про батька я за ці роки не чула жодного разу. Цю тему в сім’ї теж не піднімали.

Наскільки я знаю, він пару разів намагався приїхати до бабусі, але вона не пустила його на поріг. Зі мною він ніякого зв’язку не підтримував. Я ще в дитинстві для себе вирішила, що батька у мене немає. У мене були дві бабусі і мама.

Зараз мені двадцять чотири роки. Рік тому я вийшла заміж, зараз чекаю дитину. Я була б абсолютно щаслива, якби п’ять місяців назад не пoмерлa бабуся, батькова мама. Для мене це був великий удар, я дуже переживала, як і мама, яка доглядала за нею до останнього дня.

На похoронах був батько, якого я навіть не впізнала б, якщо б він сам до нас з мамою не підійшов. Він полисів, змарнів, зовсім не такий, яким я його пам’ятаю. Він говорив щось на тему як я виросла, якою стала красунею. Я стояла і не розуміла, що цій людині треба, що він взагалі тут забув?

Дізналася я це через пару місяців, коли він приїхав на квартиру бабусі, де ми розбирали речі. Виявилося, він хотів отримати свою спадщину, якою вважав квартиру своєї мами. Але ця квартира за документами вже дуже давно належала мені. Бабуся подарувала мені її, коли мені було років десять. Тоді я не дуже зрозуміла, що це за подарунок, а потім оцінила.

Так що успадковувати за бабусею, крім її особистих речей, було нічого. А речі батька не цікавили. Він почав говорити, що це нечесно, квартира за законом його, обурювався, навіть судом і поліцією погрожував. Але коли зрозумів, що нічого погрозами не доб’ється, спробував знайти “компроміс” – я повинна була віддати йому половину вартості квартири.

Я попросила чоловіка виставити цю людину з моєї квартири. Мені було так бридко. Він кинув дочок, не приїхав на похорон одної з них, не відвідував матір, не допомагав мені, а тепер приїхав щось там вимагати, який же слимак.

Батько телефонував ще кілька місяців, поки чоловік не пригрозив йому розмовою в іншому місці і за інших обставин. Татусь пообіцяв судитися і знову пропав з мого життя. Сподіваюся, що на це раз назавжди.