Син з невісткою на мене образилися і майже не спілкуються, бо я відмовляюся сидіти з онуком. Обидвоє впевнені, що роблю я це нібито через те що не люблю невістку, а отже і дитину, яку вона народила. Але все набагато простіше – я взагалі до дітей зовсім байдужа, до будь-яких.

Я ніколи не плекала мрію стати матір’ю, возитися з дітьми і все таке інше. У мене був молодший брат і сестра, турботи про яких майже повністю були на мені. Цього досвіду в житті мені вистачило для того, щоб зрозуміти, що діти – це не моє.

Я ж народила сина, коли вийшла заміж. Не через те, що хотіла дитину, а тому що так було треба – раз вийшла заміж, то в сім’ї обов’язково повинна бути дитина.

Сина я по-своєму люблю, намагалася завжди ним займатися, дати найкраще. Але коли чоловік натякав на те, що хоче ще дитину, я жорстко відповідала, що ні, вистачить з нас дітей. Та й з сином я намагалася якось більше бути другом, а не мамою. Начебто вийшло виховати хорошого хлопця.

Коли він одружився, невістка швидко завагітніла. У мене ця новина не викликала ніяких емоцій. Але я привітала дітей, сказала, що дуже за них рада. На цьому тему я закрила. Періодично з ввічливості цікавилася станом майбутньої матері, ось і все.

В істерії, яку влаштувала мама невістки, я не брала участь. На УЗД з невісткою я не ходила, що не скуповувала тоннами дитячий одяг та іграшки. Так, приходила до дітей в гості, приносила фрукти, вітаміни, ввічливо цікавилася здоров’ям, але не прикладала постійно вухо до живота невістки, як це робила її мама, і в календарі дні не закреслювала.

– Сваха, ну що ти як кам’яна, невже ти не рада, що онук народиться? – Намагалася розтрясти мене мама невістки.

Я ввічливо відповідала, що рада, але не звикла так бурхливо виявляти емоції. Судячи по її обличчю, мені не повірили. Але я і не намагалася нікому нічого доводити.

На виписку мене покликали, я купила квіти і пішла. Але мені не стільки було цікаво подивитися на внука, як потрібно було привітати сина і невістку з такою важливою для них подією. Рідня невістки передавали конверт з малюком по руках, намагаючись з’ясувати, на кого дитина схожа. Як на мене, сам на себе він був схожий.

– Ну ось, сенс життя з’явився, – розмазувала по щоках сльози мама невістки.

А у мене він був і до цього, і нікуди не зникав. Я веду насичене і активне життя, яке комфортне для мене, вивчаю щось нове і цікаве, ходжу на екскурсії, їжджу до друзів, читаю книги, ходжу в кіно, займаюся спортом. Мені завжди є чим себе зайняти.

Поки невістка була в декреті, мене не просили посидіти з онуком, їй постійно допомагала мама. Я приходила в гості час від часу і ненадовго. Але коли внук пішов в садок, до мене стали звертатися з проханнями забрати дитину на вихідні, щоб молодята могли з’їздити або сходити кудись. У сестри невістки народилася дитина і велика частина часу її мами зайнята немовлям.

Я відразу відмовила, сказавши, що з онуком сидіти не хочу. Мені це складно робити, тому що треба шукати спільну мову з маленькою дитиною, а мені це і в молодості давалося важко, зараз же нерви набагато гірші вже. Причину я синові не озвучила, просто сказала, що не посиджу.

Того разу він сприйняв це нормально, але після декількох відмов почав злитися.

– Ось що ти за бабуся така? Теща готова хоч кожен день онука забирати, але у неї можливості немає, а ти за всі роки з ним жодного разу не залишалася і навіть бажання такого не проявила.

– Я свою дитину виростила, тепер хочу відпочити, – відповіла я, але сина ця відповідь не влаштувала.

– Так і відпочивай. Ми ж тобі його не на все життя віддає, а на пару вечорів.

Я свого рішення не змінила. Увечері мені подзвонила невістка і заявила, що завжди знала, що я її не люблю, тому зараз і відіграюсь на онукові.

А я ні на кому не відіграюсь. Я просто хочу спокійно жити за власними порядками. Немає у мене тяги возитися з дітьми, дратують вони мене, а не викликають сльози щастя. Мені не приносить задоволення ними займатися, і навіть той факт, що онук плоть від плоті мого сина, ситуацію не міняє.

Син з невісткою на мене образилися і тепер спілкуються крізь зуби. Я нав’язуватися теж не буду, у них своє життя, у мене своє. Дурна сварка, але я себе винною не вважаю.