– Нормальні батьки дітей житлом забезпечують, а ти навіть іпотеку на себе оформити не хочеш, – злиться на мене дочка

У мене троє дітей, яких я виховувала одна. Чоловік раптово пoмер, а нових відносин я заводити не стала, не було коли. Мені дуже допомагали батьки і свекруха, але було все одно важкувато. Але якось вигрібали.

Христина, старша дочка, їй зараз двадцять вісім років. Є ще два сина, їм по двадцять років, вони живуть в Харкові, вчаться на заочному, працюють і грошей у мене не просять, кажуть, що самі дають собі раду. Вони взагалі завжди були більш самостійними і зібраними, ніж сестра.

Христину я вчила на платному, платила за її навчання. Після ВУЗу вона влаштувалася на роботу, стала зустрічатися з хлопчиком, п’ять років тому вони одружилися. Я молодим особливо допомагати не могла – мені потрібно було ще двох синів доучувати і на ноги ставити. Молодята ніби як розуміли і не ображалися.

Коли сини вилетіли з гнізда в самостійний політ і влаштувалися на новому місці, я змогла зітхнути вільніше. Нарешті можна було пожити для себе. Діти подорослішали і самі себе забезпечували, до онуків справа ще не дійшла – саме те.

Але якщо сини самі сучили лапками у напрямку до світлого майбутнього, то дочка вирішила піти по шляху найменшого опору. Вона з чоловіком попросилася жити до мене під слушним приводом – збирати на іпотеку. До цього вони знімали квартиру та дочка постійно скаржилася, що відкладати не виходить.

Я погодилася, квартира трикімнатна, як-небудь та розійдемося. І стали жити разом. Молоді перший час вели себе тихо, але потім то як друзів приведуть, то самі прийдуть пізно і шумлять пів ночі, то лаятися почнуть. Мене це все дратувало, бо я людина у віці і хотіла хоч якийсь час пожити в тиші і спокої.

Після розмов вони на якийсь час затихали, а потім все починалося спочатку.  Потім заявила дочці, щоб разом з друзями шурувати гуляти в бар. Вона надулася, але виконала. Потім ходили з зятем удвох скривджені. Але мене це чомусь мало турбувало.

Через пару днів дочка прийшла до мене з розмовою, під одним дахом нам уживатися важко, та й народжувати їй уже пора. Але не у мене або на зйомній квартирі це робити. Я не розуміла, куди вона веде. А виявилося все просто.

– Ми дізнавалися, нам іпотеку не схвалять, тому що у нас офіційні зарплати маленькі. Давай ти її на себе оформиш, а ми будемо платити?

– Ви ж нічого не зібрали, яка іпотека? А перший внесок?

Дочка сказала, що перший внесок їм готові дати батьки зятя. Я запитала, навіщо тоді вони переїхали до мене, якщо збирати їм нічого не треба, а дочка зітхнула і сказала, що вони хотіли назбирати ще грошей, щоб перший внесок був побільше, а відсоток, відповідно, менше. Але у них не виходить.

– Розумієш, ось якби у нас вже була іпотека, ми б її платили, а так просто складати кудись гроші, щоб вони лежали мертвим вантажем …

Зрозуміло, гроші молодим палили руки. Але як цікаво виходить – вони жили на всьому готовому, ні на що не скидалися, ні на що не збирали, а їм ще й не вистачало завжди, до кінця місяця вічно у мене перехоплювали в борг.

– Ти ж казала, що ви гроші відразу на якийсь ощадний рахунок кладете? – Уточнила я у дочки, але вона тільки опустила очі і промовчала. Це була красномовна відповідь.

Подумала я над пропозицією дочки, і відмовила, чим дуже її обурила.

– Ви не можете зараз кінці з кінцями зводити, хоча немає кредитів і ви живете у мене за дякую, не скидаючись навіть на комуналку. І то займати примудряєтеся. А як ви збираєтеся платити іпотеку? – уточнила я.

Дочка запально відповіла, що вони розберуться, це питання мене вже не повинно цікавити. А як не повинно, якщо іпотеку візьму я? Це псувати собі кредитну історію, мати постійне спілкування з представниками банку, а потім діти почнуть клянчити, щоб я в цьому місяці сама заплатила, а вони потім віддадуть – навіщо мені ці розваги?

Я хочу купити машину, про яку вже років двадцять мрію, а на це доведеться брати кредит. З іпотекою ж не факт, що мені її дадуть. А вже з іпотекою, яка сплачується через пень-колоду, точно не дадуть.

Це все я висловила дочки, на що отримала у відповідь бурю обурення.

– Нормальні батьки дітей житлом забезпечують, а ти навіть іпотеку на себе оформити не можеш! – злилася дочка, – Батьки чоловіка нам на перший внесок грошей дають, а ти хоч копійку в нашу сім’ю вклала?

– А я повинна? Все, що я тобі повинна, я виконала – виростила, вивчила, у великий світ відправила.

Коли пoмру – поділиту з братами спадок. А що я тобі ще винна? У сватів одна дитина, а у мене вас троє. Мені кожному поквартирі купити? Так я не олігарх, на хвилиночку.

Дочка презирливо процідила, що якщо не можеш дітей забезпечити, то не треба було стільки народжувати. З’їхали вони від мене в той же день, хоча я їх не гнала.

У мене пропало взагалі будь-яке бажання допомагати дочці. Вона і так вчилася на платному і нічим більше під час навчання не займалася, а хлопчаки самі поступили на заочне і відразу пішли працювати, щоб платити за своє життя і навчання. Ось ніби одне виховання, а які різні вийшли діти.