Колишній чоловік вже живе своїм новим життям, а от його мама ніяк не заспокоїться. Постійно пхає носа в мої справи та ще й скандалить. Привід для цього дуже благородний – вона про внучку переживає. Краще б трясла сина, щоб він доньці аліменти платив нормальні

Наш з Вовою шлюб проіснував шість болісних років, а потім моє терпіння закінчилося. Не зупиняли ні те, що я залишуся одна з дитиною, ні вмовляння рідні, що дитині потрібен батько. Диванний чоловік з регулярними загулами наліво мене не влаштовував навіть як джерело хоч якихось грошей.

Свекруха, Вероніка Павлівна, яка мене ненавиділа все наше спільне життя, раптом запалала турботою про наш осередок суспільства, який розвалювався. Мабуть, прикинула, що після розлучення дорогоцінне чадо прийде знову жити до неї. Інших причин для настільки трепетної турботи я не бачу.

– Як же ти дитину без батька-то залишиш? Він не п’є, не б’є, грошей в будинок приносить. Що ти на нього розсердилася, – дивувалася свекруха.

Сам же чоловік на пропозицію розлучитися відреагував почісуванням голови, а потім пішов збирати речі. По аліментах вирішили договоритися без суду, ділити нам особливо нічого, тому що квартира моя, а машини або чогось ще цінного ми не нажили. Телевізор тільки чоловік забрав, але його я віддала без жалю.

Вова вже через півроку обзавівся новою зазнобою і порадував свою маму звісткою про майбутню появу чергового внука. Але Вероніці Павлівні було не до того, вона стежила за моїм життям.

Після нашого з її сином розлучення колишня свекруха прийшла і заявила, що хоч вона тепер і колишня свекруха, але внучка їй все одно рідна, з нею вона буде бачитися. Я була тільки за, якщо хоче, то нехай бачиться. Під цим пристойним приводом Вероніка Павлівна стала ходити до нас кожного тижня.

Це було дивно, тому що раніше вона так за внучкою не скучала, а тут так зачастила. Потім вже стало ясно, що їй потрібно було вивчати оперативну обстановку – чи не привела я мужика, а що про мене сусідки у дворі кажуть, а чи не стала я шикувати на аліменти її сина.

У мене після розлучення почалося зовсім інше життя. При чоловікові всі вихідні ми проводили вдома – в суботу я розгрібала квартиру і готувала їжу, а в неділю ми тупо кожен займалися своїми справами. Витягти чоловіка кудись було цілим пригодою. Йому нічого не треба було – є диван, телевізор, ось і все, а якщо ще й пивце є, то взагалі він в раю.

А після розлучення я раптом зрозуміла, що квартира стала чистішою, мені цілком вистачає часу по чуть-чуть прибирати її протягом тижня. На кухні теж вмиpaти не треба – ми з донькою їмо трохи і приготувати на один раз нам їжі – не проблема, не треба наварювати каструлями.

Тому у вихідні ми стали зустрічатися з друзями, ходити в парки з подругами, гуляти, виїжджати на одноденні екскурсії та до друзів на дачу, в загальному, проводити час весело і з користю. І це все не давало спокою Вероніці Павлівні.

– Ти тягаєш дитину в незнайомі компанії! Невідомо чому вона там навчиться! – підібгавши губки вимовляла вона мені.

– Які незнайомі компанії? Це мої друзі, ми відпочиваємо разом. Там і інші діти є, дочці там цікаво.

Але свекруха продовжувала висловлювати невдоволення. На її думку, я повинна була сидіти вдома разом з дитиною. Правда, мені було незрозуміло, що нам робити з нею вдома. Але у свекрухи і тут була відповідь – вчити дівчинку готувати і прибирати.

– Вона ж майбутня господиня! А хто її має вчити, якщо не мати?

Я не вважала, що в такому віці дитину не потрібно навантажувати справами по дому. Свої іграшки вона прибирає, ліжко застеляє, тарілки в раковину ставить, свої речі на стільчик складає – цілком достатньо.

– Ну так, сама господиня ніяка і дочку нічому не навчиш, – фиркала мама колишнього чоловіка.

Якось я дістала нову зубну щітку, а стару забула викинути, вона так і залишилася стояти в стаканчику. Черговий раз бабуся прийшла до внучки, вирушила мити руки, а з ванни вийшла з таким виглядом, ніби побачила тінь батька Гамлета.

– Ти що, мужиків в будинок водиш ?! – трагічним шепотом запитала вона.

Я не відразу зрозуміла про що мова, але вона мені розповіла про дві щітки в стаканчику. На що я сказала, що навіть якщо і вожу, то не її це справа. Я доросла вільна жінка і можу робити все, що захочу.

Вероніка Павлівна заявила, що немає у мене такого права, у мене дитина росте, я повинна її виховувати, яка я мати, якщо замість виховання дитини у мене голова мужиками забита.

Я розлютилася і запитала, що ж вона сина свого не трогає, що у нього дитина росте, а він уже з новою жінкою живе і ще одну дитину зробив? А до старшої дочки навіть носа не показує вже який місяць і аліментів платить три копійки раз в три місяці.

– Це ти його кинула, і взагалі, він чоловік, він по-іншому влаштований, а мати повинна в першу чергу думати про дитину, – заявила Вероніка Павлівна.

Після цього я випровадила її з квартири і сказала, що більше я її в квартиру не пущу. Хоче бачити внучку – нехай гуляє з нею на майданчику, в парку, до себе забирає на млинці, але ноги її в моїй квартирі більше не буде.

Колишня свекруха обурювалася і погрожувала зателефонувати в опіку, що я не займаюся дитиною. Я сказала, що це її особиста справа, куди дзвонити, а я свого рішення не зміню. Третій тиждень тиша. Ні Вероніка Павлівна не з’являлася, ні опіка. Сподіваюся, так буде і далі.