Заявив мені чоловік: коли я одружився, друзі заздрили: одружується на самодостатній жінці з характером, з захопленнями, з цілями, а за рік перетворилася в квочку, яку нічого не цікавиться

Ми з Юрком одружилися дорослими. Вже встигли розлучитися по разу, вже встигли розчаруватися в житті, потім взятися за розум. До моменту нашої зустрічі ми подорослішали, зуміли оцінити один одного, у кожного свій погляд на життя і підхід до нього. Йому вже 42 було, молодий ще чоловік. Я, 36-річна, вважала себе чомусь застарою.

Коли ми все-таки одружилися після недовгого роману, я відчула, що в житті сенс з’явився. Літала прямо на крилах, адже мене такий чоловік любить! Пишалася ним і милувалася, хотілося бути для нього ідеальною.

І стала ідеальною, як я це розуміла, дружиною.

Боялася його втратити, тому вирішила, буду робити для нього все. Не хочу більше бути ні розлученою, ні співмешканкою. Хочу стати для нього незамінною.

Я закинула всі власні справи, навіщо? Навіщо мені тягатися в спортзал? Навіщо потрібні курси англійської? Я більше не хотіла ні в яку Канаду.

Рідко вибиралася з дому з подружками, чоловіки ж не люблять, коли дружини по кафешках сидять.

Зате віртуозно прала, самозабутньо готувала і творчо крутила заготовки. Це я-то, де мій дизайнерський манікюр? Тепер я пекла тортики і прянички, сама шила шторки, прасувала сорочки.

Я намагалася говорити з чоловіком про його справи, навіть готова була допомагати там, де була компетентна. Як ідеальна дружина Льва Толстого, що вісім разів від руки переписала “Війну і мир”.

Я добре пам’ятаю той ранок, коли наш шлюб мало не впав.

Я зварила коханому чоловікові каву, теж ідеальну. З цедрою апельсина, як він любить. Робила красиві тости, він читав газету. Я зрізала скоринки, щоб тости були – картинка.

– Ось навіщо, – сказав він раптом, – ти возишся з цими бутербродами? Я ж тільки каву просив. І саму звичайну, не обов’язково її самій варити. Кавоварку ж купили.

– Ну кавоварка хіба зварить, як жива людина?

Він раптом вибухнув:

– Ти взагалі мене вухами слухаєш? А між вухами у тебе щось залишилося, чи там суцільна ковбаса і пральний порошок? На тебе соромно дивитися, наді мною вже друзі сміються.

Я не розуміла, де накосячила, але чоловік пояснив.

Коли він одружився, друзі заздрили: одружується на самодостатній жінці з характером, з захопленнями, з цілями. Така не буде душити його своєю цілодобової турботою, зате будуть теми для розмов, спільні цікаві цілі. Але за рік я перетворилася в ту саму квочку, яка так дістала Юру в минулому шлюбі.

– Набридли мені твої сервірування, – говорив він мені повільно, тихо і страшно. – Набрид цей унітаз блискучий, і набридло бути сенсом твого життя. Це страшно, розумієш? Ти сама, не паразитом, можеш для чогось жити?

Він запропонував розлучитися. Противно жити з тією, що стелиться перед ним. Противно знати, що дозволив мені такою стати.

Увечері прийшов з квітами.

Хотів попросити вибачення, зізнатися, він і сам винен. Рік користувався всією моєю турботою, і ще дорікати надумав. Тільки мене в хаті не було. “Після англійської спортзал, – написала я в записці, – прийду, поговоримо”

Прийшла – було не до розмов, з незвички боліло все. Так що був масаж, потім поцілунки з романтикою. Але висновки я зробила на все життя.