Доводиться брехати мамі, що купуємо речі в кредит. Я роблю це не для того, щоб викликати жалість або випросити допомогу, а для того щоб щоб вона не діставала проханнями допомогти сестрі

У нас з сестрою різниця в шість років, я старша. Ліна росла звичайною дитиною, поки не помер тато. Це сталося, коли мені виповнилося сімнадцять років. Я тоді тільки вступила в університет. А Ангеліні виповнилося одинадцять, і вся рідня голосила, як бідній дівчинці не пощастило, втратила батька.

Було прикро, в тому плані, що я теж взагалі-то втратила батька, але мене ніхто так не шкодував. Говорили, що мені простіше, я вже доросла. Тільки мені було ні разу не простіше. Я була дуже прив’язана до тата. А сестра навпаки завжди була ближче з мамою.

З сестрою стали звертатися як з кришталевою вазою, адже вона бідна дівчинка, яка пережила таку втрату. Ангеліні сходило з рук все – погане навчання, бардак в кімнаті, запізнення з прогулянок. Адже у дівчинки стрес, її треба пожаліти. А сестра дуже швидко зрозуміла, як це можна використовувати.

У будь-якій ситуації, коли її чекали триндюлі від мами, вона підпускала сліз в голос і шепотіла “а ось тато б мене пробачив”. Після цього мамин праведний гнів змивало хвилею сорому і каяття, і хитра Ліна отримувала не триндюлі, а цукерку.

На мої обурення, що так вона зовсім відіб’ється від рук, мама пускала сльозинку і говорила, що мені не зрозуміти, я-то виросла з батьком, а Ліна ні. Мене ця ситуація дратувала моторошно, але зробити я нічого не могла, тому просто забила, нехай самі розбираються.

Я провчилася у ВУЗі і поїхала підкорювати столицю. У рідному місті мене ніхто не тримав. Мама всю себе віддала сестрі, яка з кожним роком тільки нахабніла. Школу вона закінчувала абияк і тільки через те, що мама ходила і постійно просила педагогів поставити донечці хорошу оцінку.

У Києві я спочатку знімала кімнату в якоїсь бабусі, потім обжилася, поміняла роботу, стали знімати окрему квартиру. Особливих кар’єрних злетів у мене не було, але я цілком комфортно жила.

Коли я влаштувалася, мама стала мені надзвонювати, що сестрі треба поступати, вона хоче вчитися в столиці. Забезпечити її житлом і допомогти з навчанням повинна була я. Мене такі перспективи не влаштовували – терпіти в кінець знахабнілу від безкарності сестру у мене не було ніякого бажання.

Але мама була невблаганна – Ангеліна хотіла в столицю. Вони приїхали поступати разом, зупинилися біля мене. Сестра за тиждень примудрилася мене довести до сказу, якби не мама, то я б викинула її з квартири. Перспектива подальшого проживання з нею під одним дахом мене пригнічувала.

На мою радість, яку було дуже складно приховати, сестра не вступила навіть на платне. Мені було зовсім не дивно, що все так склалося. Це мама вірить в винятковий розум молодшої дочки, але розуму там немає, є хитрість і пристосуванство, не спрацювали. Мама з ревучою Ангеліною поїхали додому, а я зітхнула вільно.

Вчитися сестра пішла в якийсь місцевий  недо-ВУЗ, філія якоїсь філії, але мене не цікавило, що у неї там відбувається. Якраз в цей час я познайомилася з Ярославом. У нас швидко закрутилися відносини, справа стрімко рухалася до кілець.

Коли я повідомила мамі, що збираюся заміж, перше, що я почула були не поздоровлення, а заяву про те, що допомогти грошима вона не зможе, тому що всі гроші йдуть на навчання сестри. Тож не дивно, насправді. Я і не розраховувала. Ми зі Славіком взагалі не розраховували на допомогу батьків, організовуючи і оплачуючи весілля самі.

Поки я готувалася до весілля, Ліна примудрилася завагітніти. Хто щасливий татусь так і не вдалося з’ясувати. Сестра заявила, що це тільки її дитина. Мама хапалася за серце, пила заспокійливі і плакала. Ліна заявила, що буде народжувати.

Мама в сльозах зателефонувала мені, розповіла новини і сказала, що я повинна скасувати весілля. Я так і сіла з телефоном, де стояла. В якому сенсі – скасувати весілля?

– Ну як ти не розумієш! У Ангеліни буде дитина, стільки всього треба купити, а я одна на свою зарплату не впораюся. Потрібна допомога. Ти повинна скасувати весілля, тоді у тебе будуть вільні гроші, на них ми зможемо все купити.

Я сказала, що через дурість сестри я не збираюся скасовувати весілля. Мама навіть замовкла від несподіванки.

– Ти що, кинеш нас в такій ситуації? – прошепотіла вона.

Мені стала так прикро, що я висловила все, що думала з приводу Ліни, маминого виховання і потурання, сімейних відносин і мого ставлення до викрутасів сестри.

– Що б сказав батько, якби тебе зараз чув, – скорботним тоном промовила мама і поклала трубку.

Я проревіла весь вечір, Славік ледве мене заспокоїв. На весіллі з мого боку не було нікого з родичів. Але це, напевно, навіть краще. В цей день я не хотіла вислуховувати нічого про Ліну. Мене навіть по телефону ніхто з них не привітав.

Через два місяці мені подзвонила сестра в істериці – мама потрапила до лікарні, що з нею конкретно, вона сказати не могла. Я поїхала до мами. У неї діагностували передінфapктний стан, але лікарі сказали, що все буде нормально.

Я тиждень провела в рідному місті. Сестра була тихіше води, нижче трави. Маму я відвідувала, так непомітно ми помирилися. Я поїхала назад.

З того моменту почалися постійні дзвінки з проханнями допомогти грошима. Ангеліні треба то, Ангеліні треба це, а я ж в Києві живу, ми ж тут усі гроші лопатою гребемо. Я раз допомогла, другий, третій, а потім зрозуміла, що треба щось робити, від мене ж не відстануть.

Під час чергового маминого дзвінка я сказала, що у самих грошей немає, тому що через кризу нам з чоловіком зарплати порізали. Ніби як самим майже не вистачає на життя. Мама поохала, поахала, але з проханнями на якийсь час відстала.

Сестра між тим народила, потік прохань відновився. Я ще пару раз допомогла, зробивши подарунок племінниці, а потім знову сказала, що грошей немає. Брехати мамі не хотілося, але і тягнути все зростаючі вимоги сестри я теж не збиралася.

Якби їм взагалі грошей не вистачало, я б допомогла, але тут справа в тому, що сестрі потрібні були супер-пупер наворочені речі. Айфон, наприклад, або коляска за двадцять п’ять, костюмчик для дочки за п’ять, та й сама одягалася не бюджетнj.

Я мамі говорила, що це все надмірності, але вона мене не слухала, а як робот повторювала за сестрою, що вони занадто бідні, щоб купувати речі на один раз. Ну а я занадто бідна, щоб здійснювати всі забаганки сестри.

Ми з чоловіком самі не шикували особливо, але купили машину, зробили ремонт в квартирі, збирали на розширення житлоплощі, періодично їздили відпочивати. Щоб у мами не виникало питань, я говорила, що це все в кредит. Типу, грошей немає, але жити-то хочеться зараз.

Самій противно, що доводиться брехати, але це єдиний спосіб зберігати з мамою нормальні відносини і не служити для сестри постійним спонсором. На свята ми з чоловіком даруємо їм хороші дорогі подарунки, іноді я підкидаю грошей, але не в тих обсягах, які вимагає сестра.

Мабуть, брехати доведеться до кінця життя, тому що запити сестри не зменшуються, а бажання самій щось робити для свого благополуччя у неї так і не з’явилося. Як і мами не з’явилося розуміння, що пора припиняти у всьому потурати Ангеліні.