Брат з дружиною вижили мене з квартири, а мама вимагає, щоб я допомогла їм купити квартиру, адже в мене така можливість є, на її думку

Женька, мій брат, одружився мало не відразу після армії. Грошей немає, роботи немає, зате дружина є. Куди ж привести молоду дружину? Правильно, в мамину квартиру. Мені на момент раптового весілля було п’ятнадцять років.

Так як квартира трикімнатна, особливих проблем з розміщенням молодих не виникло – оселилися вони в кімнаті брата. Але проблема полягала в іншому – ні брат, ні його новоспечена дружина не збиралися хоч якось брати участь в підтримці чистоти в будинку. При цьому обидвоє перебували в пошуку роботи.

Мама з цього приводу їм нічого не висловлювала, не хотіла здобути славу поганої свекрухи, а на мої вимоги, щоб вони хоча б за собою посуд мили, йшли в порожнечу. Іноді на них, правда, сходила якась благодать і вони могли прибратися, але відбувалося це дуже рідко. А після того, як вони влаштувалися на роботу, так і зовсім припинили.

– Я тебе годую взагалі-то, будь вдячна! – говорив брат. Хоча годувала мене мама, а ніяк не брат зі своєю копійчаною зарплатою.

Наталя, дружина брата, вважала, що може спокійно приходити до мене в кімнату і брати все, що їй заманеться. Я була б не проти, якщо б вона хоча б питала, а потім повертала річ в тому ж стані, що і брала. Але Наталя спокійно могла загубити або зіпсувати річ. Потім знизувала плечима “ну так вийшло, пробач”.

Скарги мамі ніякого ефекту не давали. Мені радили не вигадувати проблеми і не докопуватися до брата. В результаті я просто стала ховати найважливіші для мене речі в шафу, яка закривалася на ключ, а ключ носила з собою.

Але виявилося, що все це було ще квіточками. Ягідки пішли, коли Наталя завагітніла. Мені було заявлено, що моя кімната більша, тому я повинна помінятися з братом і його дружиною.

– Нам скоро ліжечко ставити треба буде, а у нас не розвернешся, – говорив брат.

А я не хотіла в його кімнату, мені і в своїй було добре. Але мама наполягла на тому, щоб я переїхала. Я скрипіла зубами, але сперечатися було марно. Моя думка нікого не цікавила.

Коли Наталя народила, мене стали приорювати до догляду за племінником. Я була не проти іноді з ним погуляти, але не коли це перетворюють на мою обов’язок. У мене випускний клас, іспити на носі, готуватися треба, а мені тут дитину в руки сунуть.

– Ти цілими днями вдома, невже не можна допомогти? – обурювався брат після чергової скарги Наталі. – Тебе годують, одягають, будь хоч трохи вдячна!

Але тут вже навіть мама встала на мій захист, сказавши, що у мене іспити і мені треба готуватися. Брат насупився, але сперечатися з мамою не став.

Я вступила до університету, але продовжувала жити вдома, тому що в гуртожиток мене не заселили. Я намагалася якомога рідше з’являтися вдома, щоб не вислуховувати постійні претензії брата і його дружини. Після першого семестру я влаштувалася підробляти, а на літо після першого курсу влаштувалася вже на нормальну роботу.

Другий курс почався нерадо – Наталя знову оголосила, що вагітна. Оскільки мене вдома майже не бувало, я приходила тільки ночувати, турботи про первістка були скинуті на маму. Їй же не складно після роботи ще і з онуком пограти-погуляти. А Наталя лежала з телефоном, їй було погано. Брат же дуже сильно втомлювався з роботи.

Звісно, мені було пред’явлено, що я тільки про себе думаю, мамі могла б допомогти, їй з онуком важко. Але на ці крики брата, які дістали мене вже, я відповіла, що у дитини є мама і тато, які повинні нею займатися. Але дитиною займаються хто завгодно, крім батьків. Одна лягла і лапки склала в очікуванні другої дитини, а брат після роботи вдає вмиpaючого лебедя.

– Наталя вагітна, їй важко! А я після роботи втомлююся!

Наталя на третьому місяці, там ще живота не видно, і по магазинах вона нормально ходить, не падає. А як з дитиною своєю позайматися – ой, погано. Мама ось теж працює, але це не заважає їй потім ще з онуком возитися, а брат, кінь молодий, прям втомився.

Сварилися ми постійно, тому що я втомилася від вічних наїздів брата і його дружини, а мама не втручалася. Коли Наталя народила другу дитину, їм з братом прийшла в голову ідея, що дітям потрібно робити окрему дитячу. Робити її планували за рахунок моєї кімнати. А я повинна була перебратися до мами.

Я встала на диби. Теж мені, придумали! Я доросла дівчина, у мене свої звички, чому я повинна ділити кімнатку з мамою? Але брат насідав, потім підключилася мама.

– Ну яка тобі різниця, поживеш зі мною, що такого-то?

Я їй пояснювала, що мене і так вже посунули з моєї кімнати, а тепер взагалі позбавляють особистого простору. Брат вякнув, що в моєму віці взагалі пора жити окремо, але я йому відповіла, що в його віці та з двома дітьми теж варто перестати висіти на маминій шиї. Мало не побилися.

В результаті мене дістали і мама, і брат, я зібрала речі і з’їхала, нехай як хочуть. Ні брата, ні маму не цікавило, куди я поїхала, де я живу. Вони не питали, а я не розповідала. У свій час взагалі не спілкувалися, але потім відносини з мамою відновилися.

З тих пір пройшло вже десять років. Я вийшла заміж, у мене є син. Ми з чоловіком відкрили свою невеличку справу, яку розвиваємо. До мільйонерів нам ще орати й орати, але дохід постійний і нам вистачає.

А брат з сімейством все також живе з мамою. У них вже троє дітей, Наталя працює дуже епізодично, брат отримує копійки, мама тягне це кодло на свою зарплату і пенсію. Я іноді приїжджаю в гості до мами, племінникам привожу якісь гостинці. Ні з братом, ні з його дружиною я не спілкуюся, нема про що.

Нещодавно мама почала мене вмовляти допомагати сім’ї брата матеріально.

– Адже так важко живуть, троє діток! Їм теж в своєму домі жити хочеться, та й мені спокій вже потрібен.

– Так розмінюйте свою трьохкімнатну квартиру, в чому проблема? Ти купиш собі однокімнатну, на решту грошей вони нехай беруть іпотеку.

– Ой, що ти! Яка їм іпотека, хто її дасть, а платити вони як будуть? Вони і так кінці з кінцями ледве зводять. От якби ти їм допомогла купити квартиру, по-родинному …

Класно придумали, мене свого часу на вулицю вижили, а я тепер повинна їм допомагати купити квартиру, тому що іпотека – не їхній варіант. Звісно, я відмовилася. Досить того, що я “забуваю” про свою частку в квартирі.

Але мама не заспокоюється, вона вважає, що я зобов’язана допомогти, раз така можливість у мене є.

– Ну ви ж рідня, що ти, рідного брата не підтримаєш? – сплескує руками мама.

– А він мені сильно допоміг? Він у своєму житті хоч щось для мене зробив? А для тебе? Він наплодив дітей і у вус не дме, посадивши все своє сімейство тобі на шию. Якщо тебе це влаштовує – терпи, а я в цьому брати участь не буду.

Але мама не заспокоюється, з разу в раз намагаючись умовити мене допомогти братові з квартирою. Пропонувала купити квартиру їй, а вона тоді б цю залишила братові і його сім’ї. Але я не збираюся і цього робити. У мами є можливість обзавестися своїм житлом, але вона не хоче, щоб синочок зайвий раз напружився, хоче, щоб все готовеньке вже було.

Мені зрозумілі мамині бажання і самій пожити в спокої, і брата упакувати з усіх боків. Але не за мій рахунок. Я і так достатньо допомогла вже тим, що не вимагала собі допомоги, хоча іноді вона була мені дуже потрібна. А там і так все нормально, тільки декому треба трохи напружитися.