Дочка сама пересварилася з батьками чоловіка, а тепер скаржиться на проблеми з чоловіком. Я ж вибачалася перед свекрами, бо вважаю що вони праві

Віка все життя страждала від свого характеру. Не вміє вчасно зупинитися, не розуміє, де варто краще промовчати, компроміси взагалі не для неї, а вже тверде переконання, що всесвіт має крутитися навколо неї – окрема тема. Від цього і в школі завжди були проблеми, і на роботі, і в особистому житті. Роки йдуть, а життя її нічому не вчить.

Тут і свій характер зіграв злий жарт, і діри в вихованні. Ми з чоловіком з дуже бідних сімей, коли одружилися, життя доводилося будувати з нуля, батьки допомагати не могли. А тут ще дев’яності приспіли і почався повний кошмар.

У рідному місті роботи не було взагалі, люди моталися хто закордон, хто в столицю. Ми з чоловіком теж вирішили їхати на заробітки. Однорічна донька сильно зв’язувала руки, але тут нам на допомогу прийшла мама чоловіка. Вона працювала в дитячому садку, тому домовилася там з начальницею, щоб можна було брати з собою внучку на роботу. Так ми і поїхали.

Дочку ми бачили тільки між вахтами. Бабуся з внучки ліпила принцесу, душі в ній не чула, за короткі періоди відпочинку ми з чоловіком не могли її перевиховати. Остаточно на велику землю ми повернулися, коли доньці виповнилося десять років. На той час ми вже купили хорошу квартиру, зробили в ній ремонт, повернулися і стали будувати життя вже в рідному містечку.

З бабусиним вихованням довелося повоювати, але з часом все згладити, хоча до кінця зжити комплекс “пупа землі” так і не вдалося. Віка – дівчинка хороша, але зі своїми перекосами, які часом перекреслюють все те велике, що є в ній.

Два роки тому вона вийшла заміж за Антона. Хороший хлопець, вони довго зустрічалися. Серйозний, працьовитий, знає, чого йому від життя потрібно. Я вже, чесно кажучи, не сподівалася, що вони одружаться, дуже вже голосно вони свого часу розходилися. Через витівки Віки, між іншим.

Після весілля стали жити в квартирі Антона, яку йому подарували батьки. Самі вони у нього живуть в області. Там у них свій будинок, господарство і для себе, і на продаж. Батьки у зятя хороші, прості і душевні люди. Ми з ними добре спілкуємося.

До молодих з порожніми руками свати не приїжджали ні разу. Везуть м’ясо, молоко, яйця, сваха з вовни сама пряде і в’яже, самі роблять сир, масло і сметану, овочі і фрукти теж везуть, в загальному, в магазин можна і не ходити.

Молоді не відмовляються, їм зараз гроші не зайві. Вони хочуть брати в іпотеку квартиру побільше, щоб було де з дітьми розвернутися. У зятя-то одинокімнатна квартира.

Я зі свахою спілкуюся добре. Вона мені теж вічно гостинчик передає, а я їй допомагаю, якщо в місті що потрібно, записати кудись, знайти купити щось, зустріти, відвезти, якщо син зайнятий. А то і переночувати залишитися, у молодих місця немає, а я одна в двокімнатній квартирі.

Тому я знаю, як важко свати працюють, щоб все це було. Вони ж самі на господарстві, працівник тільки один, та й то, він по тваринах. Тому часто їм потрібна допомога сина, не все вони можуть зробити самі – важко, та й вiк не юнацький.

Майже кожні вихідні влітку зять їде до батьків, щоб допомагати. А Віка з того казиться. Дратує її, що чоловік не біля її спідниці сидить, а до батьків катається.

– У нього є своя сім’я, а свекруха йому щотижня телефонує і завдання дає. Ось прям без нього впоратися вони не можуть! – обурюється дочка, приїжджаючи до мене в гості. – А я всі вихідні вдома одна.

– Так у них господарство яке, та ще й приватний будинок. Звичайно, їм важко, потрібна допомога. А хто їм допоможе, якщо не єдиний син, – намагаюся напоумити я її.

– Ну і що тепер? Мені тепер до зими чоловіка не бачити?

– А ти чому туди не їдеш? Взяла б і теж з’їздила, не розсипалася б. Допомогла б свекрам, вони вас фактично годують.

Дочка скривилася і сказала, що вона для сільського життя і подібної роботи не пристосована.  Я раз з нею поговорила, два – як об стінку, марно. На зиму ця тема закрилася сама собою, зять до своїх їздив, там особливо в зимовий час справ не було. А навесні дочка примудрилася посваритися зі свекрухою, та так, що вони досі не спілкуються.

Коли підходив термін початку поїздок до батьків, дочка стала чоловікові нити на тему того, що знову вона буде одна, а він там, ну яка це сім’я. Антон їй відповів, що батькам він допомагати буде все одно, тема закрита. А на наступний день приїхали свекри, привезли як завжди віз і маленький візок всього.

Віка вирішила, що кращого варіанту для виступу годі й шукати і висловила свої претензії батькам чоловіка. Що він у них весь час вихідні проводить, вона його не бачить, і взагалі, чи не час зав’язувати з експлуатацією сина. Свекруха їй нагадала, що у них в сім’ї прийнято допомагати один одному.

Дочка ж їй заявила, що це не допомога, а paбство якесь. Загалом, слово за слово, договорилася Віка до того, що свекруха просто хоче їх з Антоном розвести, а всю допомогу сватів назвала жалюгідними подачками. Ті розвернулися і пішли, і Антон разом з ними.

Я коли це все вислуховувала, готова була під землю провалитися від сорому за дочку. Ну треба ж фільтрувати, що і кому ти говориш! Подачки! Так свати приїжджали раз на два тижні і кожен раз на пару тисяч продуктів привозили – на таке м’ясо і молочку ціни-то кінські. Назвала ж …

Антон не ночував удома чотири дні. За цей час Віка вже й до мене плакатися вдавалася. Я її спочатку насварила як слід, потім заспокоїла, сказала, щоб подзвонила свекрусі і вибачилася за свої слова. Так і не зателефонувала, поганка, повідомлення вона написала.

Зять додому повернувся, скандал у них був затяжний, але потім начебто помирилися. Всю весну і літо зять їздив до батьків, допомагав, дочка навіть пару раз хотіла з ним поїхати, але він її досить грубо осадив. Сказав, що там її ніхто не чекає, її допомоги не потребують. Гостинці свати більше не возять їм.

Мені дочка постійно бігає скаржитися, що чоловік віддаляється, що вдома тепер якось напружено.

– А що ти хотіла? Ти образила його батьків, ставиш йому якісь умови, мотаєш йому нерви. Я тобі що сказала? Їдь і вибачся перед свекрами. Не по смсці а особисто, як ображала. Тоді і з чоловіком стосунки налагодяться.

Але дочка вважає, що вона найрозумніша, вже раз вибачилася, нехай і повідомленням, більше не буде. Я ж боюся, що через її впертість шлюб вона свій розвалить остаточно. Антон її, звичайно, любить, але всьому є межа.

Я, до речі, зі сватами все також спілкуюся. Я вибачилася за поведінку дочки, все-таки і моя вина в такому її вихованні є. Посиділи ми з сватами за наливкою, поговорили, вирішили, що справи дітей окремо, а наше спілкування окремо. Мудра вона жінка, пощастило дочці зі свекрухою, але Віка навіть з нею посваритися примудрилася.

Шкода буде, якщо дочка розвалить сім’ю через власну дурість, але і зробити я нічого не можу, свій розум в чужу голову не вкладеш.