– У твоїх дітей будуть квартири, а у мого сина ні. Давай візьмемо йому іпотеку, – каже чоловік. Ці слова мене, м’яко кажучи, здивували. Я сказала чоловікові, що якщо він так піклується про свого сина, то нехай з колишньою дружиною бере іпотеку

Я відразу знала, що Олег у мене з минулим, тому заміж за нього не поспішала. Ми десь два роки жили разом, перш ніж вирішили узаконити стосунки. Я дуже уважно стежила за його відносинами з колишньою сім’єю, щоб зрозуміти, чи є сенс створювати з ним свою сім’ю або все ще буде тягнутися туди. Так що моє рішення було максимально виваженим.

Уже в шлюбі у нас з ним народилося двоє синів. Олег влаштовував мене і як чоловік, і як батько. Грошей заробляє, дітьми займається, в загальному у нас все добре. Бувають іноді сварки і непорозуміння, але це у всіх сім’ях буває, жодної ідеальної не бачила.

Жили ми в моїй квартирі, яка дісталася мені від батька. Мама з ним pозлучилася, ще коли я вчилася в школі, тепер у неї вже другий чоловік, але я залишилася у неї єдиною дитиною. Спадок від батька я отримала близько одинадцяти років тому, я відразу в’їхала туди і стала обживатися.

У чоловіка з його першою дружиною квартири не було, вони знімали і планували збирати на іпотеку, але так і не накопичили. Наскільки я знаю, після розлучення колишня з дитиною повернулися до своїх батьків. А Олег до зустрічі зі мною знімав квартиру, а потім переїхав до мене.

Той момент, що ми живемо на моїй території, ніколи не хвилював ні мене, ні чоловіка. З цього приводу ніколи не було ні сварок, ні питань. Робили ремонт, купували меблі, жили, в загальному.

Два роки тому одна за одною пoмирають дві моїх бабусі – по мамі і по батькові. Залишаються дві квартири, які повністю належать мені. Мама від своєї частки в бабусиному майні відмовилася, взявши обіцянку, що квартири я поділю між своїми дітьми, коли вони виростуть.

Але поки діти маленькі, квартири вирішили здавати. З однієї квартири гроші забираю я, з другої – мама. Мені здається, що це чесно. Гарна надбавка до зарплати, можна сказати. Гроші зайвими не бувають. Чоловік в ці справи з квартирами не ліз, його вони не стосувалися.

Коли квартири стали моїми, я йому озвучила диспозицію, він прийняв до відома, на цьому розмова була закрита. Але недавно тема житла зненацька виникла, і в дуже несподіваному ракурсі.

Син чоловіка від першого шлюбу через пару років закінчує школу. Олег завів розмову, що хлопець зовсім дорослий, треба б подумати і про майбутнє. Я не розуміла, навіщо про майбутнє свого сина він розмовляє зі мною, але з ввічливості слухала, раптом йому порада потрібна або просто виговоритися.

– У твоїх дітей будуть квартири, а у мого сина ні. Давай візьмемо йому іпотеку, – нарешті дійшов до суті розмови чоловік після півгодини просторікувань на абстрактні теми.

Пропозиція була несподіваною, дивною і викликала багато питань. Насамперед я поцікавилася, коли це наші з ним діти стали виключно моїми. Олег закотив очі і попросив мене не чіплятися до слів, типу, я прекрасно зрозуміла, що він мав на увазі.

– Моєму синові ніяких спадщин не передбачаються, по крайній мірі, не найближчим часом. Але дуже хочеться, щоб хлопець хоча б мав свій кут.

Я сказала, що його бажання – це відмінно і здорово, але я тут з якого боку? У хлопчика є мати і батько, які повинні займатися його благополуччям. Щось не пригадую, щоб перша дружина Олега хоч якось посприяла щасливому майбутньому наших з ним дітей.

А чоловік мені і пояснює, що його колишня нічого зробити не зможе, тому що сама отримує копійки і її тягнуть батьки. Один він теж квартиру не подужає, але з моєю допомогою у нього вийде. Моя допомога повинна полягати в тому, що Олег бере іпотеку, квартиру оформляє на сина, а ми з ним її платимо.

– Ну у нас же дві зарплати і плюс гроші зі здачі квартири. Невже не впораємося? – запитує чоловік.

Впораємося, звичайно. Правда, доведеться економити, тому що Олег взагалі-то ще аліменти на сина платить, а тут ще й іпотека буде. Потім хлопчика вивчити в університеті треба буде, а мама, як я розумію, і це теж не потягне. Знову витрати на батька будуть. І нікуди не дінеться іпотека.

Це означає, що ні відпусток, ні якихось покупок нової техніки або меблів, тільки режим тотальної економії. А заради чого? Заради того, щоб чоловік показався красивим татом? Одна справа, якби він молодших забезпечив житлом, а на старшого поклав з приладом – тут було б негарно, тут треба було б по совісті щось вирішувати.

Але до квартир наших з ним синів чоловік не має ніякого відношення. Це моя спадщина, яку я поділила між синами. Моє і моєї мами. Так що ні про яку іпотеку, щоб було чесно, мови йти не може.

Я весь сказала чоловікові і видала, що якщо він так піклується про старшого сина, то нехай з колишньою бере іпотеку, оформляють на неї, а він в рахунок аліментів нехай платить свою частину. Але я в цьому брати участь не збираюся.

Чоловік рикнув, що все йому зі мною зрозуміло, вже другий день не розмовляємо. Що у людини взагалі в голові, я не розумію.