– На другу дитину грошей не жалко, а як рідній мамі допомогти треба, так вибач, мамо, грошей немає. Думала, доросла дочка стане мені підтримкою і опорою, а ти жодного разу матері не допомогла! – обурилася моя мама

Я виходила заміж вже в стані глибокої вагітності. Ні, шлюб не по зальоту, просто ми збирали гроші на іпотеку, хотіли почати сімейне життя відразу в своїй оселі, але не зрослося трішки. Довелося розписуватися, народжувати, а потім вже розбиратися з іпотекою.

Тоді ми жили ми у батьків чоловіка – у них трьохкімнатна квартира, а до того моменту вони якраз вже залишилися жити там удвох, брат чоловіка поїхав вчитися до Харкова. Моя мама тоді образилася, що не до неї приїхали, хоча об’єктивно у свекрів було просторіше і зручніше, ніж в маминій двійці.

– Нормальні дівчата до матері намагаються переїхати, а ти до свекрухи, немов я у тебе прокажена.

Пояснювати щось було марно. Якщо мама вирішила, що варто образитися, то переконати її вже неможливо. Навіть до онука вона принципово не приходила, чекала, коли ми його до неї привеземо.

Потім, коли змогли все-таки взяти іпотеку і переїхати, це питання якось сам собою розрулилося. Стали ми жити, ростити сина і платити іпотеку. Думали, що ось вийду я з декрету і як розплатимося швидко-швидко. Так от не склалося.

Коли син пішов в садок, я вийшла на роботу. Платили там добре, але ось лікарняні не вітали, а син, як на зло, хвopів не перестаючи. Два дня відходить в садок, потім три тижні лікуємося. І так по колу. Бабусі самі працювали і підстрахувати не могли.

Півроку я протрималася на тій роботі, потім мене по-хорошому попросили звільнити місце. Робити цього не хотілося, але якщо захочуть звільнити – звільнять в будь-якому випадку, а так хоч без скандалу і в теплих відносинах розійшлися.

Я тоді влаштувалася в бюджетну організацію. Зарплата, звичайно, зовсім не та, що була раніше, але зате на лікарняні без проблем йти могла, всі розуміли і не перешкоджали.

Мені хотілося відправити сина в школу і поміняти роботу на більш прибуткову, але коли синові було п’ять років, я знову завагітніла. Другу дитину ми хотіли, але якось не замислювалися що і коли, а тут вже ось – сформований факт.

Зараз старший син уже ходить в школу, молодшому другий рік, у нас все ще іпотека, оре один чоловік, хоча я щось намагаюся заробляти через інтернет, але виходить так собі. Загалом, фінансова ситуація досить складна.

Батьки чоловіка розуміють це, намагаючись іноді нам якось допомогти, а ось у моєї мами зовсім інший погляд на життя. Вона вважає, що дорослі діти повинні допомагати батькам.

Я взагалі-то була б не проти допомогти, але поки перебуваю в такому положенні, що хто б мені-то допоміг. Дуже прикро, коли батьки чоловіка приїжджають до нас з пакетами продуктів, сунуть гроші, а моя мама якщо і приїжджає, то лише, щоб претензії висловити.

Влітку вона ремонт на дачі затіяла, а ми повинні були допомогти.

– Раз грошима не можете, так нехай зять приїде, руками хоч допоможе, хоч якась користь, – говорила мама.

Ідея просто на сто балів. Чоловік в свій єдиний вихідний повинен встати спозаранку і пиляти до тещі на дачу, паркан поправляти або дах перестилати. Він же у мене двожильний. Я чоловікові навіть не стала передавати мамині слова, відразу їй сказала, що в свій єдиний вихідний мій чоловік буде відсипатися, а потім займатися дітьми.

Вислухала я про себе тоді чимало. І що заміж я вийшла за нищеброда, і що матері не допомагаємо, а вона мене одна ростила. Навіть пояснювати нічого їй не стала. Розумна людина сама все зрозуміє, а на дурня слова витрачати безглуздо.

Все літо мама з нами не спілкувалася. Онуків не відвідувала, як у нас справи не цікавилася, на мої дзвінки не відповідала. А восени прорізалася знову – цього разу з тим самим кухонним гарнітуром. Я сказала, що з нашої останньої з нею зустрічі нічого не змінилося – я все ще в декреті, у нас все ще іпотека і фінансів самим ледве вистачає.

– На другу дитину у них гроші є, а матері допомогти – ні, – обурилася мама. – Куди ви тільки плодитесь, якщо з фінансами сутужно. Думала, доросла дочка стане мені підтримкою і опорою, а ти жодного разу матері не допомогла!

Я обурилася, що не її це справа, скільки я народжую. Не на її шиї сиджу, у мене окреме житло і чоловік, який утримує сім’ю. А мама сказала, що дуже навіть її. Якби другу дитину не родила, то зараз би вже на нормальній роботі отримувала б хороші гроші і могла їй допомогти.

Після таких слів я повісила трубку. Ось якщо навіть у мене буде можливість, я не стану їй допомагати. Якби вона голодувала і просила допомоги, це одна справа, тут би навиворіт вивернулися б, але допомогли. Але її дача, то кухонний гарнітур. І другий внук їй не потрібен, зате потрібна фінансова допомога. Ще й ображається.

Я думаю про свою сім’ю, а не про те, як я буду допомагати нестарій ще матері. Діти повинні допомагати батькам? Так, але я вважаю, що робити вони повинні це тільки тоді, коли така можливість у них є, а не коли самі ледве-ледве кінці з кінцями зводять.