Як син у гості хоче приїхати, так дружина його не пускає, а як він захворіє, так вона його з сумкою до мене відправляє

У шлюбі син з Мариною вже чотири роки. Дітей поки немає і в найближчому майбутньому не передбачається, тому що молоді взяли рік тому іпотеку і хочуть в максимально короткі терміни з нею розібратися. Я до них зайвий раз намагаюся не лізти і з онуками не поспішаю, у мене від старшої дочки вже онуки є.

Сказати щось особливе я про Марину не можу, ми з нею толком ніколи не спілкувалися. Вона не проявляє ініціативу, а я не нав’язуюсь. Все в рамках ввічливості – обмін подарунками, привітання до свята. Єдине, що я за ці роки встигла помітити, це її недовірливість.

З сином у мене близькі стосунки, раніше він часто приїжджав в гості, допомагав мені по дому, в магазин разом ходили, щоб закупитися на тиждень. Я розуміла, що тепер бачитися будемо рідше, але вже раз в тиждень можна було б виділити для мене пару годин.

Але Марина закатувала йому скандали на рівному місці – то вона не вірила, що син їде до мене, то їй терміново щось від нього потрібно, то дзвінками задовбувала за ті пару годин.

Все-то їй здається, що я сина проти неї налаштовую, хоча мого сина налаштувати – треба сильно постаратися. Та й не лізла я в їх сімейні відносини, тому що знаю, що потім я ж крайньою і залишуся, проходили вже.

Можна було зробити знижку на те, що вони молоді, імпульсивні, вона його ревнує, хоче весь свій час проводити разом з ним, якби не факт того, що як тільки син захворів, вона збирала йому сумку і відправляла хворіти до мене.

Я перший раз коли його з сумкою на порозі побачила, охолола, відразу купа думок, чому вони могли розійтися. А як правду дізналася, так від обурення слів підібрати не могла.

Це додуматися треба – хворого чоловіка до мами відправляти хворіти. Хай би вже вона ще вагітна була або дитина маленька була, тоді можна зрозуміти, чому ось так. Але у них ні кошеня, ні дитини. А син її ще й виправдовує.

– Їй страшно, що вона не впорається. Каже, що я уві сні дуже важко дихаю і в неї паніка. Поки я вилікуюсь, Марина з серцевим нападом зляже.

Я в перший раз нічого не стала говорити. Хоч з сином поспілкуюся, думалося мені. Хворів він у мене шість днів. За цей час невістка навіть не прийшла, не принесла чоловікові апельсинів жодного разу. Тільки по телефону контролювала. Вилікувала, зібрала і відправився він назад.

З тих пір так і живемо – трохи у сина кашель, нежить і температура, як йому збирають речі і відправляють хворіти до мами. Я таке вперше бачу, якщо чесно. Боїться вона, що не впорається і сама захворіє, а я, по всі видимості, захворіти не можу. І якщо що, я ні разу не медик і навіть не близько того.

Мені не шкода, що син приїжджає до мене, мені не складно йому супчик зварити та сходити в аптеку, але я не розумію, що це у них за сім’я така. В здоров’ї вони разом, а як хвороба, так нарізно.

Питала у сина, а Марина теж йде до батьків, коли хворіє. Син сказав, що ні, вона лежить вдома, а він про неї піклується. Взагалі краса – він про неї піклується, а вона його до мами відправляє.

Кажу синові, що нічим хорошим це не закінчиться. Егоїстка ця його Марина, не хоче зайвих труднощів, ось і сплавляє хворого чоловіка до мами.

Він спершу відмахувався і сміявся над моїми словами, а тепер бачу, замислюватися став. Якщо вони розлучаться, я знаю, кого Марина в першу голову звинуватить – мене. Але мені зовсім не шкода, навіть приховувати не буду, що доклала до цього руку.

А Марина сама винна буде. У неї поки є можливість все виправити, але думається мені, що якщо вона його ще разок виставить хворим, то син до неї більше не повернеться.