Зібрала волю в кулак і пішла від чоловіка, вірніше від його мами. Так вона перевіряла всі мої сумки і перераховувала ложки з виделками

Спочатку відносин з чоловіком він здавався серйозним і самостійним чоловіком. Навіть припустити не могла, що у нього така залежність від матері. Тому заміж я виходила з радісним передчуттям, але все пішло не за планом буквально через місяць.

Жити стали в квартирі чоловіка, я тоді ще раділа, що не з свекрухою, хоча по факту виявилося, що і з нею теж, адже весь вільний час вона проводила у нас. Вчила мене вести господарство, хоча заміж я виходила вже в свідомому віці з самостійного життя, а не з-під маминої спідниці.

Дуже швидко я зрозуміла, що без рішення свекрухи ми не можемо й кроку ступити. За продуктами їдемо – треба маму взяти, вона ж і підкаже, що де подешевше. Які шпалери клеїти – мама краще знає, у неї такий чудовий смак. Сусідів в гості більше не кличемо, вони мамі не сподобалися.

Щоб я не купувала в квартиру – все піддавалося критиці. Колір, розмір, форма, ціна – все було не так і з часом або передаровували комусь, або викинули, або порошилося в коморі. Та про що говорити – навіть зубні щітки придбати без ради свекрухи я не могла.

З чоловіком розмовляла, і не один раз. Але у нього на все відповідь одна – мама знає, як краще, у неї досвід, до неї треба прислухатися. Нічого проти досвіду та порад я не маю, але не всі ж робити під указку свекрухи. Але поради дає моя мама, а от свекруха просто керує нами, як маріонетками.

Подруги, з якими я ділилася своїми труднощами, в один голос говорили, що я дуринда і треба бігти від такого щастя, втрачаючи тапки на ходу.

– Ти тільки уяви, що буде, коли діти підуть! Вони ж тебе зовсім затюкають. Це поки у тебе є місце для маневру, а з дитиною на руках можливостей стане в рази менше.

Я і сама розуміла, що все це ненормально і навряд чи зміниться в кращу сторону. Але і йти від чоловіка не хотіла, якщо винести за скобочки його маму, у нас все було добре. Дуже шкода, що винести її за скобочки можна тільки чисто теоретично.

Поки я сподівалася на диво, мама чоловіка встигла ошукати йому в вуха, що мені треба міняти роботу, бо я працюю в чоловічому колективі, а це не діло. Чоловік старанно переказав мені своїми словами мамині думки, заявивши, що довго терпів, але всьому має прийти кінець.

– Та й взагалі, навіщо тобі працювати? Я добре заробляю, квартира у нас є – сиди вдома, народжуй дітей і займайся господарством.

Ну так, і потрапити в повну фінансову залежність від мами чоловіка? Спасибі, як-небудь обійдуся, мабуть. Я відмовилася йти з роботи, тому що мене влаштовував і колектив, і оклад, і сама робота. Чоловік ще кілька разів підкочував з різних сторін, але відповідь була незмінна – я не буду йти з хорошої роботи через чиїсь домисли.

Тут вже свекруха вирішила втрутитися активно – стала безпосередньо зі мною розмовляти, переконуючи, що якщо я відмовляюся йти з тієї роботи, значить справа нечиста. В іншому випадку я б так не відмовлялася. Чоловік телепнем хитав головою, погоджуючись з мамою. А потім ще додав, що це неповага до нього особисто – так себе вести.

Що він мав під “так себе вести”, я не знаю, але більше тривати це не могло. З іскри розгорілося полум’я, я виплеснула наболіле, сказала, що втомилася жити розумом свекрухи, у мене є свій і мене влаштовує. Чоловік ревів, що я просто не хочу дослухатися до розумних людей, а свекруха його заспокоювала, переконуючи, що таких, як я – по три гривні пучок в базарний день.

Ночувала я в ту ніч у подруги, а на наступний день прийшла збирати речі. Я твердо налаштувалася на poзлучення. Збирала я тільки свої речі, під пильною увагою свекрухи, чоловік просто зчепив зуби і пішов з квартири, щоб мене не бачити.

А ось його мама встигла сунути ніс в кожну сумку, перерахувала подушки, столові прилади, чарки – все, що я, на її думку, могла забрати з собою. Хоча там і забирати особливо нічого було – найцінніше в квартирі це комп’ютер чоловіка і холодильник з пральною машинкою.

Хоч чоловік і заробляв пристойно, він вважав за краще обставляти квартиру мами, і тепер я прекрасно розумію, чому – щоб “меркантильній” дружині нічого не дісталося.

Але мені нічого від них і не потрібно було. Нехай і далі живуть удвох, а мені цього цирку вистачило на п’ять років вперед як мінімум. Уже півроку минуло, а я тільки відходити почала.