Поставила доньці умову: або розходиться зі своїм дармоїдом, або нехай на допомогу від нас з татом не чекає. Надоїло нам з чоловіком, вже три роки їх утримувати, а зять то прекрасно почувається, вмостився собі на дивані в чужій квартирі і тільки чекає подачку від тещі й тестя

Ми з чоловіком для світлого майбутнього дочки свого часу зробили чимало. Освіту вона отримала саме ту, що сама хотіла, квартиру ми їй купили, обставили, машину подарували, допомагати ніколи не відмовлялися – живи і радій. Але дочка в двадцять п’ять років вискочила заміж за свого Віктора і з тих пір немає у нас взаєморозуміння.

Мені її вибір не сподобався відразу. Зять нагадує павича – хвіст великий і красивий, але за ним нічого примітного не ховається. З роботи на роботу стрибає, як коник, ніде не затримується. Каже, що постійно шукає краще місце, але мені здається, що просто робити нічого не хоче, ось і просять його піти по-хорошому.

Але дочка закохалася в нього, як кішка, ніякі поради придивитися уважно, подумати, на неї не діяли. Я була категорично проти їх весілля, але мене чоловік пригальмував, сказав, що це її життя, ми можемо тільки радити. Але поради нашій дочці були до відомого місця.

У результаті вони одружилися. Дочка прекрасно бачила, що я від зятя не в захваті, тому намагалася звести наше спілкування до мінімуму. Ми з батьком в їхнє життя не лізли, все-таки немаленькі вже, самі розберуться. І поки дочка працювала, вони якось розбиралися, але коли вона пішла в декрет, почалися дзвінки з проханнями про допомогу.

Я так зрозуміла, зять черговий раз звільнився з роботи, і близько місяця сидів на дивані і робив вигляд, що щось шукає. Накопичень в сім’ї у них не було, тому вони швидко залишилися без засобів до існування. Дочка зателефонувала і попросила зайняти їй грошей, клятвено обіцяючи, що як Віктор на роботу вийде, вони обов’язково все віддадуть.

Ми дали грошей. Не голодувати ж їм через зятя-раздолбая. Але історія стала повторюватися регулярно – дочка в декреті, зять в черговому пошуку, а ми з чоловіком спонсоруємо цей осередок суспільства. Я була не проти допомагати дочці, все-таки декрет – час складний, але годувати дорослого мужика, який не відриває п’яту точку від дивана, не хотілося.

Батьки Віті живуть в іншій області в якомусь маленькому містечку і самі не шикують. Тому допомагати синові матеріально не можуть, та й як я думаю, і не хочуть. Вони навіть на весілля не приїхали, обмежившись телефонним дзвінком. Вже не знаю, що у них там в родині сталося, але мабуть відносини не дуже.

А сам зять в трудоголізмі помічений не був. Спочатку він регулярно йшов з роботи, тому що шукав де краще, а як пішла ця пaндемiя, так і зовсім вдома засів- нікуди, каже не беруть.

Мене ця ситуація відверто злила. Ну ось нормальна людина хіба ж так зробить? Спочатку знайди місце по-краще, а вже потім звільняйся. Зрозуміло, що від помилок ніхто не застрахований, але поведінка зятя це вже закономірність. А в пaндeмію, поки дружина з маленькою дитиною на руках, можна було і кур’єром попрацювати. Тоді вони були затребувані.

Привізши чергові пакети з їжею я вже не витримала і висловила зятю, що треба якось повертатися в життя. Ось, кажу, кур’єрів шукають – бери машину і їдь заробляти, права є, машина є. Так він на мене подивився, як король на воша. Не царська це справа, кур’єром працювати, у нього ж вища освіта.

Рівень нахабства і самовпевненості у нього вищий, а не освіти. Не в його ситуації ніс повернути від роботи. Сам сидить без копійки грошей, живе в чужій квартирі, в яку і копійки не вклав, є дочка і дружина в декреті, тесть з тещею утримують, а він з себе ще щось показує.

Посварилася я тоді і з дочкою, і з зятем. Але зате висловила, що на душі накипіло. Довго кипіло, бо поки дочка вагітна була, не хотіла скандали закочувати, а тепер нічого не зупиняє. Дочка образилася сильно, але Віктор потім майже відразу на якусь роботу вийшов, мабуть, щоб мені ніс утерти. Ну хоч так, думаю.

Але знову довго він там не пропрацював. Дочка виправдовує чоловіка і пояснює, що у нього там начальство погане, зарплата маленька і перспектив ніяких. А сидячи на дивані у нього і перспектив ціле відро, і зарплата не у всякий гаманець влізе, так чи що?

Дочку з декрету випустити і самому сидіти з дитиною йому теж не хотілося, говорив, що це жіноча турбота, а чоловік повинен заробляти.

Так і жили якийсь час. Як у мене терпіння скінчиться і зять втик отримає, так йде і щось робить, але потім знову вдома на дивані вмощується. Минулого тижня мене це остаточно дістало.

Дочка знову дзвонила, просила грошей. Я вже була на межі. Та скільки можна-то? Вирішила поставити питання рубом – або вона розлучається зі своїм дармоїдом і трутнем, або ми з батьком перестаємо допомагати. А то зручно влаштувався зять- все само в руки йде, а він в стелю попльовує.

Звичайно дочка влаштувала скандал на тему “так як так можна, ви мої батьки, а його я люблю”, але мене ця пісня за три роки так дістала, що вже нудить. Зрештою за свої рішення треба нести відповідальність. Дочку і внучку ми будемо забезпечувати стільки, скільки потрібно, а ось здорового ледачого мужика нехай забезпечує хто-небудь інший.