Мама вимагала, щоб я пустила жити брата в свою квартиру, але я відмовила. Тепер вони обидвоє звинувачують мене в тому, що через мене його сім’я розпалась. Але я про своє рішення не шкодую, мабуть така у брата була сім’я

Свого часу мама продала двокімнатну квартиру бабусі і розділила гроші між мною і братом. Ми обидвоє якраз в один рік вирішили обзавестися сім’ями, тому гроші були б не зайвими. Ми з чоловіком взяли в іпотеку однушку, а брат з дружиною вирішили не лізти в кредити, а просто покласти гроші під матрац і збирати, щоб потім просто купити житло.

Ми з чоловіком працювали на знос, щоб скоріше закрити іпотеку. Нам було зрозуміло, що в однокімнатній нам буде тісно, ​​коли підуть діти. План був такий – ми закриваємо іпотеку на однушку, півроку відпочиваємо, а потім беремо іпотеку на двушку. Однокімнатну починаємо здавати, щоб полегшити собі виплату другої іпотеки.

У нас все вийшло. Зараз ми живемо в своїй двокімнатній квартирі, платіж з урахуванням оренди вийшов цілком підйомний, тому ми задумалися про дитину, зараз вже ми можемо собі це дозволити. Вирішили цього разу не рвати жили, платити мінімальний платіж і потихеньку відкладати на декрет, щоб в разі форс-мажору був хоч якийсь простір для маневру.

Брат же за цей час житлом так і не обзавівся. Видані мамою гроші вони з дружиною успішно витратили на життя. Поміняли смартфони, їздили відпочивати і ні в чому собі якийсь час не відмовляли. Гроші закінчилися, а нічого корисного придбано не було. Але брат не сумував.

– Та що ви бачили крім своєї іпотеки? Ми ось поїздили, пожили в своє задоволення, а тепер потихеньку назбираємо на житло.

Я не сперечалася, це їхнє життя, ось нехай самі і вирішують. Мама теж ніяких моралей не читала, вона свою місію вважала виконаною.

Але з накопиченнями у брата і його дружини не складалося. Спочатку не дозволяли зарплати, потім дружина брата залишилася без роботи, а потім завагітніла. Жити на одну зарплату брата, знімаючи житло і забезпечуючи вагітну непрацюючу дружину брат не зміг. Тому вони з дружиною напросилися жити до мами, у неї ж трьохкімнатна квартира.

Мама від таких перспектив була не в захваті, але не відмовила. Прожили вони так півроку. Відносини з невісткою у мами не складалися. За час їх з братом шикування і марнотратства дівчина звикла до зовсім іншого способу життя, а у мами не побалдієш. Доводилося і прибирати, і готувати, і слухати моралі. Мама у нас людина досить різка.

В результаті дружина брата психанула і пішла жити до своїх батьків. Брат, природно, пішов жити з нею. Але довго прожити на території дружини він не зміг. У нього з тещею теж не задалися відносини.

Там йому виносили мозок на тему того, що пора б уже й своє житло купувати або знімати, він же мужик, він же повинен. Де були мудрі поради тещі, коли вони профукали шанс придбати свою квартиру, я не знаю.

В результаті брат розлютився і пішов жити до нашої мами, а його дружина залишилася на території своїх батьків. Було заявлено, що дружина з братом стане жити тільки окремо від усіх мам і тат, своїм будинком. Вимога, по суті, розумна, але ось її своєчасність підкачала.

Тоді брату і прийшла в голову думка, як вийти з положення – я повинна була пустити його в нашу з чоловіком однушку. Ні, не за гроші, а просто так, це ж брат, йому треба допомагати.

Мама ідею брата підтримала. Сказала, що я зобов’язана допомогти, адже в іншому випадку сім’я у брата розвалиться, а там скоро буде дитина.

Мені така пропозиція не сподобалося. Я пояснила, що зі здачі тієї квартири йдуть гроші на іпотеку, а ми з чоловіком відкладаємо на декрет. Але мама сказала, що я поки не вагітна, з цим можна почекати, а ось братові тягнути далі нікуди.

Мене обурило таке ставлення – я можу потерпіти. А скільки я повинна буду терпіти? Брат за стільки років разом зі своєю дружиною не зміг налагодити побут, а тут потрібно буде чекати, мабуть, до повноліття ненародженого ще племінника.

І взагалі незрозуміло, чому накосячив брат, а віддуватися за це повинна я? У нас були абсолютно рівні стартові умови. Просто хтось закатав рукава і затягнув пояси, а хтось пузо на пляжі грів, а тепер я зобов’язана допомагати – добрий день, приплили.

Я відмовилася, а через пару тижнів мені подзвонила мама і крижаним тоном повідомила, що дружина брата подала на розлучення.

– Ти задоволена?

– Чим я повинна бути задоволена? – Не зрозуміла я.

– Тим, що розвалила сім’ю брата через свій егоїзм, – гаркнула мама і кинула трубку.

Тепер зі мною не спілкується ні брат, ні мама. Мене зробили винною, я ж винна, що брат і його дружина люди без мізків і не можуть думати на крок вперед. Я просто не дала сісти собі на шию і не стала жертвувати своїм сімейним щастям. Ми з чоловіком дуже багато всього зробили для власного благополуччя, щоб просто так облагодіяти кого попало.

Не хочуть спілкуватися – нехай не спілкуються, не мої проблеми.