Мама вважає, що це несправедливо, що квартира бабусі дісталася мені, а не їй. Тільки бабуся вирішила так, тому що останні її чотири роки поруч з нею були тільки я і мій чоловік. Але це мою не хвилює і налаштована вона рішуче

Мою маму можна назвати егоїсткою. Свої інтереси вона завжди ставила вище чиїх би то не було. Вище моїх, сестри, власної матері. Мама три рази була заміжня, але дітей у неї двоє – я і моя молодша сестра. І у нас обох з нею не найкращі стосунки.

Свого батька я навіть не бачила ніколи. Точніше бачила, але не пам’ятаю, вони розійшлися, коли мені було півтора року, а потім він в нашому житті не з’являвся. Ми з мамою тоді до моїх семи років жили у бабусі. Мені завжди здавалося, що бабуся зла, тому що мама багато плакала. З віком я зрозуміла, що це не так. Бабуся до останнього намагалася зробити з дочки щось путнє.

Потім мама вдруге вийшла заміж і ми з нею переїхали до вітчима. У цьому шлюбі народилася моя сестра. З вітчимом ми прожили ще шість років, а потім вони розійшлися, але в цей раз ми не поїхали до бабусі. Вітчим дав можливість пожити в його квартирі, а сам поїхав кудись на заробітки.

А через два роки мама знову вийшла заміж, і ми переїхали до її нового чоловіка. Він не був у захваті від нашої з сестрою наявності, але ніколи спеціально нас не ображав. Хоча і в вихованні участі не брав. Як і мати. У них взагалі були дуже бурхливі стосунки з ревнощами, інтригами і биттям посуду.

Раз на кілька місяців мати картинно починала збирати валізи, а вітчим її зупиняв. Цей спектакль нам з сестрою давно вже приївся, тому ми не звертали на це увагу. Навіть маленька сестра розуміла, що мама нікуди не піде, я пояснювала їй, що у дорослих такі ігри.

Взагалі ми з сестрою завжди були близькі. Велика частина її виховання припадала на мене, тому що матері не було коли. Ще нам дуже допомагали бабусі з боку мами і вітчима. Обидві ставилися до нас добре, хоча одній з них я не була рідною онукою.

Коли я поступила і переїхала в гуртожиток, сестра переселилася до своєї бабусі, батько допомагав їй матеріально. Вітчим нарешті зміг зітхнути спокійно, а мама і раніше якось не напружувалася особливо. Ми з сестрою спочатку приїжджали іноді в гості, але це було більше схоже на обов’язкову повинність. Потім спілкування звелося до телефонних дзвінків і привітань на свята.

Якщо я сприймала маму такою, як вона є, і не ображалася на неї, то у сестри до матері був цілий список претензій. Вона завжди була більш вразливою. Остаточно вона перестала з нею спілкуватися, коли та проігнорувала її випускний, на який сестра півроку просила її піти. З тих пір сестра з матір’ю спілкувалася тільки по телефону.

Ми виросли, п’ять років тому сестра вийшла заміж і поїхала з чоловіком в іншу область, звідки хлопець був родом. Ми з моїм хлопцем хоч і зустрічалися вже дуже давно, але в РАЦс не поспішали. Житла у нас свого не було, моталися по зйомних квартирах.

З бабусею я продовжувала спілкуватися, і було це спілкування набагато тепліше, ніж з матір’ю. Ця людина щиро переживала за мене, намагалася завжди допомогти, але я намагалася не обтяжувати її. Зі здоpoв’ям у бабусі в останні роки стало зовсім погано, але вона ніколи особливо не скаржилася, говорила про вік, погоду, що все пройде.

Але потім стало зрозуміло, їй потрібна особлива увага і догляд. Все те, від чого бабуся відмовлялась, в загальному. Але в цей раз я не стала її слухати.

Коли вона повернулася з лікарні, я приїжджала до неї кожен день після роботи. Привозила продукти, готувала що-небудь, мила посуд, прибирала, просто пила чай з нею – завжди знаходилося, чим зайнятися. Ну і стежила, щоб вона не забувала пити лiки. Мама обмежувалася парою дзвінків на місяць.

Моталася я так півроку, іноді приїжджала з нареченим, він щось лагодив, ми зробили перестановку, щоб бабусі було зручніше. А потім бабуся запропонувала нам переїхати до неї. Вона сказала, що їй буде спокійніше, що хтось завжди поруч, а ми зможемо не витрачати гроші на оренду, а почати збирати на свою квартиру.

Думали ми недовго. З бабусею спілкуватися ми з хлопцем вже звикли, вона в нас душі не чула. Ми переїхали, а через чотири місяці я завагітніла. Бабуся була в захваті від перспективи поняньчити правнучку.

З чоловіком ми розписалися через місяць після звістки про вагітність. Просто розписалися, без сукні, свідків і гостей. Відзначили разом з бабусею і парою друзів, мама з вітчимом не приїхали, привітавши по телефону.

Після того, як я народила, то просто “розривалася” між дитиною і бабусею, чоловік працював і взяв на себе домашнє господарство. Мама, чия допомога була б зовсім не зайвою, відговорювалась поганим самопочуттям і важливими справами, пообіцявши приїхати пізніше. Обіцянка залишилася невиконаною.

А потім бабусю вразив iнcyльт і стало зовсім тяжко, у мене було на руках цілих дві безпорадних дитини. Якби не самовіддана допомога чоловіка, я б збожeвoліла.

Бабусю ми виходили. Вона змогла сама ходити, їсти, говорити, хоча дуже повільно, але все-таки це була перемога. Вона пpoжила ще два роки, побачила перші кроки правнучки і пішла спокійно, уві сні.

Ми з чоловіком були просто розчавлені її відходом. Вона була дуже світлою людиною, ніколи не скаржилася, завжди намагалася допомогти. Нам її дуже не вистачає.

Мама прийшла тільки на похорон. А потім почалася свистопляска з квартирою. Мати була впевнена, що квартира дістанеться їй, але бабуся відразу після народження правнучки подарувала квартиру їй, тому успадковувати було нічого.

Це маму не влаштувало, вона вимагала відписати квартиру їй, інакше вона піде в суд.

– Добре придумали, віджали у старої квартиру! Не вийде! Мені все одно, хто і як догладав, квартира повинна бути моєю згідно із законом.

Ніякої квартири їй не бачити, я вже питала у адвоката. Ми будемо жити далі в подарованій бабусею квартирі, а другу дочку назвемо в честь неї. А спілкуватися з цією жінкою більше не збираюся.