Син з невісткою тепер мене не відвідують, не дзвонять, образилися вони, що я внучку відмовилася у себе розміщувати. Але я ледве як дотерпіла перший її курс, мене ж дівчинка ні в гріш не ставить, все робить по-своєму, а поведінка там така, що або її виженуть з інституту, або в подолі батькам принесуть. Я вже дуже стара для таких хвилювань і такої відповідальності

Я відразу думала, що не закінчиться ця історія добре, але все одно дала згоду, щоб внучка жила у мене під час навчання в університеті. Вступати вона вирішила в нашому місті. Хоча вирішувала не вона, а батьки. А якщо ще точніше, то невістка. Дуже вже вона у нас діяльна.

Син із сім’єю живуть в сусідньому місті, куди виїхали років двадцять тому відразу після весілля. Але дочку вирішили відправити на навчання до мене. Я не можу сказати, що зраділа. З невісткою та онукою у мене складні стосунки. Невістка завжди була собі на умі, а внучка абсолютно нікого не слухається – відгомони виховання.

Мені з нею спілкуватися було важко, ти їй слово – вона тобі десять. Ніяких авторитетів, ніяких кордонів. Її до мене на літо-то перестали відправляти класу з восьмого, тому що я нею вже не справлялася. Карати її не можна, голос підвищувати не можна, як говорила невістка, з дитиною треба розмовляти. Так а як з не розмовляти, якщо вона не слухає?

Так що внучку я останні роки школи бачила, коли вони всією сім’єю в гості приїжджали або я до них їздила. Але дивлячись на їх спілкування можу сказати, що і батьків внучка не дуже-то слухала. Хоча вони з нею розмовляли, особливо невістка, вона ж у нас на психолога відучилася другою освітою.

Коли внучку вирішили пристроїти в місті, де я живу, я відразу зрозуміла, що за цим піде, і не помилилася – невістка з онукою приїхали просити мене пустити її жити до себе. Невістка розповіла, як у них важко з грошима, квартиру вони не потягнуть, а в кімнаті якісь сусіди будуть, гуртожиток їм не дали. Одна надія на мене.

Я так якось не проти допомогти, але висловила побоювання, що дівчинка мене не слухається, у нас вже бували конфлікти. Невістка розсміялася і сказала, що дівчинка подорослішала, порозумнішала і більше так нерозумно себе вести не буде. Внучка сиділа і кивала зі смиренним виглядом. Ну, думаю, треба спробувати, нехай живе.

Перший місяць було нормально. Внучка ходила на навчання, поверталася додому не пізно, за собою прибирала, а потім пішло-поїхало. Прийде під ранок, на кухні погримить, потім спить до обіду. На навчання не розбудиш, в кімнаті запах, як у винному погребі. Відіспиться, марафет наведе, знову йде.

Я вже з нею і так розмовляла, і сяк. Розумію, що справа молода, вирвалася від батьків, але совість-то мати треба! Хоч б попереджала, що затримується, а то сама не подзвонить, трубку не піднімає. Я що повинна думати?

Прийде, ми посваримося, вона начебто задумається, знову себе нормально веде, навіть вибачається, просить батьків не говорити. Я її жаліла, не говорила, тільки даремно, як виявилося. Завалила наша красуня сесію. Але перелякалася, мабуть, сильно, тому всі канікули замість гулянок просиділа за підручниками і здала все.

Я вже сподівалася, що вона зрозуміла, що вчитися треба, і другий семестр пройде спокійно, але ні. Знову почалися ці парафії пізні, або точніше сказати ранні, знову вдома не ночувала, на навчання не ходила, зі мною сварилася. До сесії знову підійшла з “хвостами”, частину предметів завалила, перездавала восени.

Мені за цей рік вимотала всі нерви, які залишалися. Я ж спати не можу, поки вона додому не прийде, думки-то всякі в голову лізуть. Я так часто в лікарню не ходила за все життя мені здається. Так тиск скакав, серце боліло. Коли вона на літні канікули додому поїхала, так з мене як камінь пудовий звалився.

Розповідати про всі пригоди внучки я синові і невістці не стала, тільки в загальних рисах. Мені не повірили, адже вдома-то дитина зовсім інша. Я нічого доводити не стала, просто зазначила, що більше не зможу її у себе селити, нехай шукають інші варіанти. Обурення було багато, що я в їх становище не входжу, що я погана бабуся, але мені було все одно, другого року я б не витримала.

Розмова була в липні. Судячи з усього, питання з навчанням внучки вони вирішили, принаймні, мене не смикали. Але і не дзвонив ніхто з того моменту, образилися. Навіть на мої дзвінки не відповідають. Навіть внучка, яку я батькам не здала жодного разу, хоча і погpoжувала.

Шкода, звичайно, що так все вийшло, але мені навіть при таких умовах спокійніше. Все одно мене б зробили в чому-небудь винуватою, я просто впевнена.