Все-таки права приказка “не хочеш собі зла, не роби людям добра”. Черговий раз переконалася на своїй власній шкурі, за що особлива подяка сестрі чоловіка. Тепер пальцем не поворухну, щоб їй допомогти

У чоловіка є молодша сестра Алла. У моїй родині таких називають “непутящими”. Закінчила школу з гріхом навпіл, її влаштували до ВУЗу на платне, а вона замість того, щоб вчитися, гуляла і розважалася. Перший курс ще якось закінчила, а ось з другого її попросили.

Так Аллочка примудрялася ще місяці три голову батькам морочити, поки мама не навідалася в гуртожиток, де повинна була жити донечка, але виявилося, що її вже звідти виселили. Так обман століття розкрився, свекруха забрала нерозумне чадо назад додому, витягнувши від якоїсь подружки, у якіої зовиця притулилася.

Вся сім’я пила заспокійливе і хапалася за серце, Алла розмазувала соплі по обличчю і говорила, що більше так не буде, але було вирішено, що навчання їй оплачувати батьки більше не стануть. Свекор сказав, що шанс вони їй давали, вона не скористалася, тепер нехай сама вчиться, якщо з’явиться бажання, а він спонсорувати цей захід більше не стане.

Відправили Аллу на роботу, тому що просто так її годувати батьки відмовилися. Говорили, що поки вона вчилася, це було розумно, а раз вона тепер нічого не робить, то нехай на життя заробляє сама. Дівчина влаштувалася в якийсь бар на посаду офіціантки. Ніби як пристрасті в родині вщухли.

Ми з чоловіком хоч і жили окремо, але новини до нас доходили, свекруха ділилася з сином переживаннями, а він уже розповідав мені. Сестру він любив, якою б лоботряскою вона не була. І щиро за неї переживав. Я ж вважала, що даремно, дівчина явно не пропаде, хватки вистачить. А що вилетіла з навчання – ну зараз багато без освіти якось в житті влаштовуються.

Алла працювала, продовжувала жити з батьками, але це не заважало їй жити своїм життям з гулянками і іншим молодіжним відривом. Свекруха цього не схвалювала, але і зробити нічого не могла – дівчинка доросла, дівчинка сама заробляє і відповідає за своє життя. Запізно виховувати.

Закінчилося все передбачувано – Алла завагітніла. Вся сім’я знову схопилася за заспокійливе, бо ні про яке весілля не йшлося, навіть з приводу батька дитини дівчина зберігала гробове мовчання. Але твердо заявляла, що буде народжувати. Звичайно, а куди вона дінеться на четвертому-то місяці?

Свекруха pвалa на собі волосся, бо тягнути дочку і внука належало їм з чоловіком, адже про батька дитини нічого невідомо, а Алла залишилася без роботи, тому що через дикий тoкcикоз на роботу ходити не могла. Виявилося, що вона навіть не була офіційно влаштована.

Тоді мій чоловік спробував заспокоїти маму, сказавши, що ми теж будемо допомагати. Зрештою у нас самих дитина є, а значить і купа дитячих речей, які нам вже не потрібні. Я хотіла відкласти для другого, але було вирішено, що потім ще купимо, Аллі зараз все це потрібніше.

Коли дівчина народила, ми вже перевезли до свекрів коляску, пеленальний столик, купу одягу, пелюшки та інший дитячий скарб. Так, все не нове, але в стані, близькому до ідеального. Всі речі я перепрасувала, відпрасувала і акуратно склала. На одязі для малюка не було ні плямочки.

Потім мене кілька разів Алла просила посидіти з малюком, тому що їй потрібно було кудись. То в лікарню, то по справах. Я поки в декреті, тому вдома завжди. Звичайно, було не дуже зручно, адже треба було зібрати сина, дістатися до будинку свекрів, а потім ще з немовлям возитися, але згадувала себе і йшла допомагати.

– От щоб я без тебе робила, – щебетала Алла, обіймаючи мене при зустрічі.

Я посміхалася, на те ми і сім’я, щоб треба допомагати один одному.

Нещодавно я перебирала шафу і знайшла свої речі, які носила під час вагітності. Зараз вони на мені бовтаються, як на вішалці, я вже схудла. А ось на розмір сестри чоловіка поки дуже навіть підходили. Там була навіть пара речей, які я надягала всього по одному разу, в тому числі і пальто.

Я вирішила, що відвезу речі Аллі, їй зараз має бути саме то. Зібрала пакет, прикупила фруктів, взяла сина і ми пішли в гості. Зустріла мене свекруха біля під’їзду, вона як раз з магазину поверталася, зраділа внукові.

У квартиру заходили мало не навшпиньках, свекруха сказала, що Алла повинна дитини укладати. Свекруха відразу з порога забрала мого сина до себе в далеку кімнату, щоб він не шумів в коридорі. Я ж безшумно пішла до кімнати Алли, щоб якщо малюк спить, покликати її і віддати речі.

Перед кімнатою завмерла, прислухаючись, щоб не перешкодити, а Алла по телефону розмовляє. Я б не стала слухати, якби своє ім’я не почула.

– Так, коляска є, дали брат з його цією. Та яке, це просто потворність на колесах, але батьки сказали, що ця нормальна і нову вони не куплять. Вона тільки мотлох і віддала, все поношене. Так брат б нове купив, аля ця жмтока не дозволила, інфа сотка.

Потім вона перейшла на якусь іншу тему, а я стояла і обтікала. Ось так і допомагай, ось чого варті посмішки Аллочки. Жмотка я, “ця”, яка мотлох віддала.

Не можу сказати, що мені було боляче до глибини душі, ні, не того польоту птах, щоб її думка для мене багато значила. Але дуже неприємно, адже від чистого серця, та й речі все в ідеальному стані, що немовля з ними зробить щось?

Розбірки я розводити не стала, посиділа у свекрухи, чай попила, вона з онуком пограла. Ми не засиджувалися, я сказала, що у нас ще справи, взагалі по шляху зайшли. Пакет з речами я забрала, краще віддам в храм, корпус миру або даром через інтернет.

Алла мені пару раз телефонувала з проханням посидіти з дитиною, але я відмовлялася, колись мені. Сваритися я з нею не буду, не бачу сенсу, але і допомагати більше не стану взагалі ні в чому. Ми, жмоти, народ такий.