Запропонувала свекрусі дізнатися, як це – самій копієчку заробляти. Все життя за чужий рахунок жила, але я не підписувалася її утримувати

Я заміжня п’ятий рік. Шлюб мій здавався щасливим, ми прекрасно ладили, усвідомлено народили синочка і чекаємо другого малюка. Вибираючи чоловіка, я дивилася, як в їхній родині відносяться до свекрухи, і сподівалася, у чоловіка буде такий же підхід до власної дружини: матуся у них до сих пір дівчинка і принцеса.

Тільки ось життя повернулося так, що справжнє ставлення до себе я зрозуміла швидко.

Сталося в сім’ї горе, пoмeр свекрухи чоловік. Він був чоловіком Тетяни Михайлівни багато років, але біологічним батьком трьох її синів був інший чоловік, тільки молодший – спільний. Але став люблячим батьком всім хлопчикам, забезпечував всіх, вчив уму-розуму, я теж згадую його з вдячністю. Дуже хороший він був.

А ось Тетяні Михайлівні гірше всіх. Тут не тільки особиста трагедія, а й пересічна фінансова катастрофа. Вона все життя була на повному утриманні у чоловіка, причому він від неї свою зарплату не ховав. Хоче на море – в будь-який момент полетіла, хоче шубку – будь ласка. Вона й гадки не має, що таке ходити на роботу. І ціну грошам теж не знає.

І ось ми маємо в наявності стару дівчинку, яку утримував спершу колишній чоловік і батьки, потім новий чоловік. Їй не світить пенсія, стажу немає. Зате нам світять і рахунки з платних клінік, в державну вона навіть за рецептом не заходить. І капризи “хочу на море”.

І тепер у мами горе, не вистачало ще й бідувати, вважає син. Три старших брата вирішують, хто і як буде її утримувати, хто скільки грошей виділить. Молодший поки вчиться, якщо сам себе утримувати зможе – це вже його величезний внесок.

А старші домовилися скидатися кожен місяць мамі гроші переводити.

Тільки ось мама не усвідомлює, скільки взагалі що коштує і який порядок цін. Як люди в сім’ях бюджет будують. Вона й гадки не має, що таке вибір між новими колготками і фруктами для дітей.

Я завжди вважала, що жінка повинна бути чоловікові і другом, і тилом, і підтримкою у всьому. І намагалася працювати. Але зараз я заручниця ситуації: в декреті з малюком і вже другого чекаю. Отримую на сина якісь невеликі виплати, при цьому намагаюся підробляти, як самопочуття дозволяє. Чоловік оре за нас усіх, а ще іпотека висить.

Кожен мамин каприз обходиться нам не просто в копієчку, він позбавляє нас чогось важливого. Наприклад, ми не можемо розібратися з іпотекою раніше терміну, самі можете порахувати переплату на відсотках.

Я мрію про посудомойку, але навіть її не можу собі купити: свекрусі для втіхи терміново захотілося нові бусики.

Її не радують і не втішають прості речі: поспілкуватися з дітьми чи онуками, знятися творчістю, зустрітися з подругами. Тільки шопінг, тільки поїздки. Навіть котика, щоб удома було самотньо, вона не змогла забрати з притулку. Тільки модного, породистого, у них ж “такі яскраві очі”!

Те, що її власний син надовго затягнув іпотеку, сам не з’їздив у відпустку поправити здоров’я – їй не цікаво. Він же чоловік, йому або не треба, або він повинен відмовитися, перетерпіти. Але фактично чоловік віддає їй майже всю зарплату, а витрати сімейні лягають на мене.

А мені б на збереження треба лягти. Але ні з ким залишити дитину! Няню ми собі не можемо дозволити, на ці гроші у нас бабуся на море поїхала!

І я не можу сказати, що хитра баба чогось не розуміє або страждає, вона вдова вже третій рік. Але тільки що – хапається за серце і ридає.

Але я не можу взяти на себе утримання чоловіка, двох дітей і себе самої заради того, що їх бабусі хочеться розважатися. Запропонувала їй роботу пошукати, так на мене власний чоловік війною пішов, мовляв, мама страждає.

Але страждати про втрату чоловіка прийнято, надівши чорнe хустинку і регулярно заглядаючи в церкву, а не по турецьких готелях, де професійно втішають засмаглі фахівці.