Дочка впросила вийти на пенсію, щоб сидіти з онуком, обіцяла допомагати грошима, а тепер каже, що самим не вистачає

Дочка в минулому році народила. Онук був довгоочікуваний, але підготуватися до декрету молодята через пaндeмію не встигли. Поки дочка працювала, якось ще випливали, а коли вона сіла в декрет, так почалися проблеми. Я намагалася допомагати, але виходило не дуже багато. Левова частка грошей йшла у них на іпотеку.

Тоді дочка прийшла до мене на розмову. Сказала, що вона хоче вийти на роботу, тому що ситуація у них складна. Але син ще зовсім маленький, тому треба щоб з ним хтось сидів. Грошей на няню у них немає, а няні для таких крихіток просять дуже дорого, що не дивно, адже відповідальність яка.

Але дочка знайшла вихід. За її планом я мала піти з роботи, пенсію-то я вже виробила, щоб сидіти з онуком. А вони з чоловіком будуть мені фінансово допомагати, тому що зрозуміло, що працюю я не з власної примхи, а тому що грошей на нормальне життя не вистачає.

Пенсія моя складає 6 тисяч, а комуналка виходить близько двох. На решту грошей мені потрібно прогодуватися, одягнутися, купити собі ліки, які теж не дешеві.

– Ну ти зрозумій, немає у нас грошей на няню, з вулиці людину не візьмеш, а з хорошими рекомендаціями няня запросить стільки, що дешевше буде мені продовжувати сидіти в декреті. А у тебе вже пенсія є, та й ми допомагати будемо. Все одно економічніше вийде.

Я задумалась. Залежати від когось в матеріальному плані я не звикла, а тут доведеться розраховувати на інших людей, нехай навіть на рідну дочку. Але і у них ситуація патова. Моя допомога в матеріальному плані – крапля в морі, дочка заробляє набагато більше, тому логічно, якщо вона вийде на роботу, а я буду сидіти з онуком.

Провівши цей нехитрий аналіз, я погодилася. Ми домовилися, що дочка з зятем будуть оплачувати мені комуналку і раз в тиждень привозити продукти. Багато мені не треба, але моя пенсія здебільшого йде на ліки, все-таки я не молодію.

На тому і зійшлися. Дочка радісно пообіцяла, що мені взагалі не потрібно буде ні про що турбуватися, онука мені будуть привозити і забирати, все необхідне для малюка теж. Починати планували з наступного тижня, але я не встигала звільнитися, тому все відклалося на невизначений термін.

За місяць нам вдалося все владнати – я сіла  вдома, дочка вийшла на роботу, стали жити таким чином. Звичайно, з таким маленьким малюком було важко. Доводилося довго носити його на руках, щоб не плакав, до вечора спина і руки просто відстібалися. Але робити було нічого.

Три місяці дочка з зятем справно виконували свої умови договору, оплачуючи мені квитанції і привозячи продукти. Ніяких делікатесів мені було не потрібно – овочі на суп, пачку крупи, макарони, курку, молоко. Іноді якесь печиво до чаю. Не найбільші витрати, я вже теж не нахабніла. Сама купувала собі сир, іноді фрукти і цукерки. Мені вистачало.

А потім дочка сказала, що в цьому місяці оплатити мені комуналку вони не можуть. Чоловікові не виплатили премію, тому їм самим доводиться затягувати паски. Вона клятвено обіцяла, що оплатять в наступному місяці разом з боргом, але я не хотіла збирати борги, тому стиснулася і сама оплатила. Про фрукти і цукерки з сиром довелося забути, але кому зараз легко.

Але в другій місяць повторилася та ж сама історія. Знову якийсь форс-мажор, знову комуналку мені сплатити не можуть. Спасибі хоч годують. Я себе відчувала огидно, як ніби жебрачка. Знову комуналку оплачувала сама, хоча дочка і говорила, що вже в наступному місяці вони мені все відшкодують.

Слова так і залишилися словами. Третій місяць знову пішов не за планом. Я вже відверто злилася, мене вся ця ситуація відчутно нервувала. Вирішила поговорити з дочкою, що це не справа, у нас були інші домовленості. Але вона розвела руками і сказала, що поки нічим допомогти не може.

– Ну буде борг по комуналці, ніхто ж не пoмер, пізніше оплатимо, – спокійно відповіла вона.

– Та не буде боргу. Я викручуся, але оплачу, ще не вистачало в боржниках ходити. Щоб мені потім пеню мотало і відключили воду і світло?

– Ну що ти як маленька, ніхто тобі нічого за два-три місяці не відключить, – скривилася дочка. – Можеш платити, плати, а ми потім тобі компенсуємо.

Я обурилася, що для мене це відчутна трата з бюджету, мені доводиться економити, щоб дожити до наступної пенсії. При цьому я свою частину договору виконую – навіть якщо не дуже добре себе почуваю, все одно з онуком сиджу. Але якщо вони не можуть виконувати свою, то мені доведеться вийти на роботу, а з онуком сидіти не вийде.

Дочка спалахнула і заявила, що я не посмію з ними так вчинити. А як я повинна робити? У нас був договір, я пішла з роботи, на якій отримувала достатньо, щоб не потребувати їх допомоги, я повірила їм, а тепер змушена у всьому собі відмовляти, сидіти з малюком і слухати їх відмовки.

Мені було заявлено, що якщо я так зроблю, то можу забути, що у мене є онук і дочка. Це мене просто вразило. Це дорослі діти повинні допомагати батькам, а не старі викручуватися і підлаштовуватися. Зажадала, щоб дочка вибачилася за свої слова, але вона сказала, що їй нема за що вибачатися, це я повинна подумати над своєю поведінкою.

Я поки не можу вирішити, що робити далі. Сидіти далі з онуком і ужиматися у всьому, тому що на дочку і її обіцянки надії ніякої, або шукати роботу, але тоді позбутися хоч такої, але сім’ї.