Для мене приїзд свекрухи це як одночасно два ремонти, переїзд і пожежа. Вона постійно думає, що знає все краще за всіх і старанно несе свої знання невдячному людству в моїй особі. Її приїзд в гості для мене обумовлюється перестановкою, перекладанням речей з місця на місце і повчальними промовами, що вже тепер-то все правильно, а мені потрібно її уважніше слухати та в ніжки кланятися за науку

Як добре, що ми живемо далеко від свекрухи – до нас їй їхати годин десять на поїзді, а то б каталася вона до нас щодня, а ми з чоловіком не прожили б і півроку. Після кожного приїзду його мами ми ще тиждень розгрібаємо наслідки і з’ясовуємо стосунки.  А приїжджає вона останні три роки майже кожен місяць.

Ми з чоловіком живемо в квартирі, яку мені залишила бабуся. Там був старенький ремонт, тим більше, якийсь час квартира здавалася, тому була далеко в не ідеальному стані. Але ми вирішили в’їхати відразу, поступово роблячи ремонт. Переплачувати за орендоване житло здавалося дурістю.

В цей час до нас перший раз приїхала Ольга Петрівна. Чоловік намагався відрадити маму від візиту, пояснюючи, що ми поки не готові приймати гостей, що у нас ремонт, але простіше утримати відходящий поїзд. Свекруха приїхала і розвинула бурхливу діяльність.

За перший день вона встигла купити нам шпалери огидного забарвлення та ще й в квіточку. Своєю покупкою вона пишалася, більш того, вона навіть встигла наклеїти три смуги, попередньо обідравши всю кімнату. Ми з чоловіком були вражені, коли побачили це ввечері.

Ми не планували починати ремонт з залу, вважаючи, що він як раз потребує оновлення в останню чергу. Почали ми з санвузла, чоловік методично відбивав стару плитку. Тепер у нас вдома був цілковитий розгром – свекруха ж все відсувала, переносила, переставляла, коли обдирала шпалери. Наш дім відразу став схожий на якийсь випробувальний полігон.

Чоловік спробував мамі акуратно пояснити, що нам її допомога не потрібна, але вона тільки широко посміхалася і казала, що їй не складно. А я стояла і намагалась не розридатися. Ось уявіть, що ви залишали затишну квартирку, нехай і зі старомодним ремонтом, а повернулися в неї після набігу варварів.

Мене чоловік заспокоював всю ніч. Свекруха мій стан помітила, тому на ранок була з кислою міною, вона ж старається, а я навіть спасибі не сказала. А за що? Що вона навела бардак і ми з чоловіком не знаємо, за що тепер хапатися? Що по дому не пройти, тому що все заставлено виставленими із залу меблями?

Свекруха доклеїла одну стіну своїми огидними шпалерами, а потім поїхала, залишивши нас розгрібатися. Чоловікові тоді довелося за вечір ліквідувати наслідки маминої допомоги. Гаразд хоч залишки шпалер змогли обміняти з доплатою на інші.

Мама чоловіка тоді на нас образилася, тому не приїжджала три місяці. Потім відтанула і вирішила провідати. Ми тільки закінчили ремонт. Свекрусі він, звичайно, не сподобався. Вона зауважила, що в залі зовсім інші шпалери, стиснула губи, але нічого не стала говорити. Оцінила наші старання як “нічого так, на перший час зійде”.

Цього разу сюрпризів від діяльної Ольги Петрівни я не очікувала. А що вона може ще зробити? Ремонт завершено. Але я помилялася. Мама чоловіка знайшла собі заняття – вона рішуче взялася за наведення порядку в шафах. Тобто, вигребла все, що там було, а потім стала складати назад так, як їй здавалося правильно.

Я ледве зі сорому не згоріла, коли побачила, що свекруха задумливо перебирає мою нижню білизну. Я ж ще й догану отримала, що не можна таке носити, білизна має бути виключно бавовняна. Чи варто говорити, що в наступний раз мама чоловіка привезла мені штук десять добротних бавовняних “парашутів” вражаючого розміру і страхітливого ​​забарвлення?

Порядок після чергової навали свекрухи я наводила дня три, тому що знову довелося все витягувати з шафи і складати наново. Робити це довелося після її від’їзду, щоб не ображати, але чоловікові я доручила поговорити зі своєю матір’ю і пояснити, що в чужий монастир зі своїм статутом не лізуть. Він пояснив, але до мами не дійшло.

Кожен свій приїзд вона щось переставляє, перекладає, а іноді навіть і викидає. Розмовляти з Ольгою Петрівною марно. Вона слухає, ображається, їде, а через місяць-другий знову приїжджає і робить все те ж саме. Сил моїх більше просто немає.

Я не можу сказати, що я нeнaвиджу свою свекруху. Вона нам і допомагає, і пораду ділову може дати, але любити маму чоловіка я можу тільки на відстані. Ось поки вона сидить десь там, я навіть її люблю, відразу така мудра жінка, стільки корисного знає, але варто їй переступити поріг нашої квартири, як мені бігти на край світу хочеться.

Не знаю що робити. З одного боку, сваритися з нею не хочеться, вона не з шкідливості це робить, як я спочатку думала. Але з іншого, я вже втомилася за п’ять років їй говорити, пояснювати і просити, щоб вона нічого не чіпала в нашому домі. Нехай краще лекції мені читає. Але вона вважає, що краще один раз показати, ніж сто раз розповісти.