Якщо спочатку до брата чоловіка Сергія я ставилася нейтрально, то тепер одна згадка його імені мене виводить на нервовий тик. Єдине, чого людина готова присвячувати свій час – це підрахунок чужих грошей з подальшим ниттям на тему, а чому у нього не так. Ще й свекруха вічно голосить над бідним синочком.

Нам з чоловіком по тридцять п’ять років, є син, йому буде десять в цьому році. Не можу сказати, що ми багаті люди, але і прибіднятися не буду. Живемо нормально, особливо після закриття іпотеки. Але причина не в тому, що ми дуже везучі люди, а тому що гарували, як прокляті, щоб заробити.

Брату чоловіка Сергію двадцять дев’ять років, одружений, дівчини немає, живе з мамою і працює охоронцем добу через дві. При цьому у нього є вища освіта. Але, на жаль, повністю відсутнє бажання працювати.

– Ну а куди я ще піду? Без досвіду я буду отримувати ті ж самі копійки, але працювати, як тато Карло. Ні, я пошукаю щось краще, – міркував Сергій, сьорбаючи мамин суп. Свекруха при цих словах згідно кивала, а ми з чоловіком закатували очі.

Ми з ним розписалися відразу після університету. Жили в моїй кімнаті в комуналці, яку подарували мені батьки. Молодих і недосвідчених фахівців на роботу брати ніхто не поспішав, а жити на щось було потрібно.

Скільки всього ми перепробували – це не переказати. Я і офіціанткою бігала, і підлоги мила, і пошту розносила, а чоловік і вантажником працював, і на будівництві розчин мішав, і в охороні сидів – бралися за все, що могло принести грошей. І нам дипломи про вищу освіту душу не палили.

Чи треба говорити, що ні я, ні чоловік за первинними дипломами не працюємо? Він у мене зараз в основному займається ремонтом і обробкою квартир, а я дизайнер інтер’єрів та ландшафту. До своїх нинішніх професій ми прийшли, перебравши безліч варіантів.

Зараз у нас своя квартира, дитина, хороша репутація, часто з чоловіком працюємо в парі – я готую дизайн-проект, а він його втілює. Свій хліб з маслом і сиром відпрацьовуємо чесно. По можливості намагаємося допомогти батькам, але свекрусі самій нічого не потрібно, зате в нужденних завжди Сергій.

Він у нас отримав диплом, не охоче шукав роботу, а потім на рік сів, склавши лапки. Чоловік намагався розмовляти з братом, що так він точно не знайде хорошу роботу, але Сергій гордо заявляв, що не для того він витратив п’ять років на навчання, щоб ламатися за копійки. Свекруха його в цьому підтримувала.

– Правильно, синку, себе треба цінувати. Навіщо було здобувати освіту, якщо витрачати сили на некваліфіковану працю?

Чоловік, який з дипломом не гребував працювати вантажником, тільки грав жовнами і мовчав. Сперечатися з матір’ю було марно. Молодшого сина вона ростила з п’ятого класу одна і дуже переживала, що недодали хлопчикові всього в житті. Ще й старшому синові намагалася поставити почуття провини.

Сергій ж безсоромно користувався материнською любов’ю. Він жив не сильно напружуючись, не забуваючи рахувати, скільки ми витратили на ту чи іншу покупку і примовляючи, що нам-то добре, он які гроші заробляти. А скільки ми заради цих грошей горбатилися, його не цікавить.

– Квартиру купили … Молодці, з вашими-то зарплатами чого не купити? Це я зі своїми копійками нічого собі дозволити не можу, – журився дівер.

Про те, що квартира куплена на гроші з продажу моєї кімнати, наших накопичень і з іпотекою, він не взяв до уваги.

– На відпочинок з’їздили … Зрозуміло, грошей-то кури не клюють. Це я далі солених озер ніколи не бував, а ви-то гроші лопатою гребете, – зітхав він, коли ми перший раз за все життя виїхали на відпочинок до Туреччини..

Чоловіка ці розмови виводили з себе, тому що неодноразово після маминих задушевних розмов він пропонував братові йти працювати разом з ним. Мовляв, усьому навчу, все покажу, руку набити допоможу, а далі підеш у вільне плавання.

Але Сергій відмовлявся від такої пропозиції, йому було ніколи: добу він на роботі, потім добу відсипався, а один-єдиний вихідний хоче проводити в своє задоволення. Це як так – працювати без вихідних? А ось ми з чоловіком працювали, так і зараз, якщо замовлень кілька, ми намагаємося не відмовлятися, щоб не залишитися на бобах.

Але свекруха теж вважає, що не можна так хлопчика навантажувати, він молодий, йому відпочивати потрібно, а наробитися він ще встигне. При цьому зараз вона сама на пенсії, але продовжує підробляти, щоб Сергійкові допомагати. З нас вона вимагає того ж.

Але одна справа допомогти мамі-пенсіонерці, а зовсім інша – здоровому бику, який не хоче напружувати свою п’яту точку. У нього є можливість заробляти, але бажання відсутнє. Утримувати ж його бажання немає ні найменшого.

Свекруха недавно заявила, що подумала і вирішила свою квартиру залишити молодшому синові, тому що йому так не щастить, на свою квартиру йому явно не заробити. Чоловік тільки рукою махнув, мовляв, роби, що хочеш, тільки відчепися вже від нас.

На якийсь час відстала, а тут ми почали збиратися у відпустку, так вона проявилася з проханням – Сергія з собою візьміть, ви ж багаті, а він у відпустці до ладу і не був. Відпустку, звісно, повинні сплатити ми. Але чоловік відрізав, що у відпустку їздить тільки той, хто працює і заробляє на відпустку, а ледарі нехай сидять вдома.

На нас образилися, тепер чекають від чоловіка вибачень, а він не збирається вибачатися. Я його підтримую. А ще мені дуже цікаво, як Сергій буде жити один, свекруха ж не вічна.