Є в нас сусідка така, своєрідна жіночка, я її з дитинства знаю, вона навіть пару вечорів залишалася посидіти зі мною, зовсім маленькою. Так ось, вона пояснила мені, чому ні в кого нічого не треба просити

Є в мене сусідка одна, старенька, хороша жіночка, дуже віруюча, дуже славна, я частенько забігаю до неї дізнатися, як справи, запитати, чи не потрібно чогось. Вона сама рідко скаже. Але я намагаюся доглядати за самотньою жінкою:

– Людмила Василівна, я в аптеку йду, може, вам щось потрібно захопити?

– Добрий день, – знову тормошу її, – за хлібом пішла, вам захопити булочку?

Тут вона звичайно скаже, acпірин закінчився, наприклад. І завжди чітко по чеку оплатить покупку. І навіть запропонує віддати за проїзд, якщо потрібно їхати далеко. Але сама в житті не прийде попросити про щось, тому і стала до неї заходити.

Це було, коли я з відрядження повернулася, зайшла – вона xвoріє. Сьорбає борщ без м’яса, вдома ні сметани, ні хліба. Я аж руками сплеснула:

– У будинку цілий під’їзд людей, а ви голодна сидите!

– Розумієш, дитинко, я ж просила сусідку одного разу молока купити. Теж хвopіла, хотіла гарячого молока з медом. А та забула, принесла мені його через два дні, вже не треба було. А я не могла подзвонити, хрипіла. І додому не стала стукати, раптом заражу?

– І що зробили?

– Та нічого, само пройшло.

Загалом, бабуся вирішила, що не потрібно людей напружувати. Хто хоче їй допомогти – і так загляне. А якщо клянчити, вимагати – то тільки в незручне становище людей ставити, раптом у них свої справи є або плани? І прохання тільки відштовхне?

– Ну звичайно, – каже Людмила Василівна, – якщо ситуація буде критична, зовсім біда, я покличу на допомогу, але ж більшість випадків не такі вже складні! Навіщо людей смикати, що я, без сметани не обійдуся?

Логіка в цьому є. Не кожен готовий гроші в борг давати, а при невеликій дисципліні можна відкласти певну суму для екстрених витрат.

Вона навіть дітей не торсає, живуть ті далеко, один взагалі грін-карту отримав. Вона і не вимагає, щоб приїжджали. Нехай краще рідко, але з радістю дзвонять їй, з бажанням приїжджають, ніж охати і плакати.

Не звертає уваги, якщо хтось не покликав на день народження, знаходить, чим зайнятися вдома. І намагається сама бути корисною друзям і сусідам.

Вважає, жаліти себе – найгірше, що можна зробити. Ці почуття: жалість до себе, образа, заздрість руйнують душу і тіло. Каже, якщо просити – потім погано на душі, хочеться відмитися.

Тому я приходжу до неї з підручниками, прошу стару вчительку позайматися зі мною німецькою. Грошей вона ні за що не візьме, але хоч за молоком відправить, не відчуваючи себе винною …