Зятю слова зайвого не скажи, на все ображається, а мені дочка потім висловлює, що я їй шлюб руйную. А я ж навіть не в докір йому кажу, вона сама собі такого чоловіка вибрала

Дочка з дитинства тягла додому всяких бездомних кішечок, собачок, пташок та іншу нещасну живність. Дуже вона в мене співчутлива людина. Заміж вона, мабуть, вийшла за таким же принципом, тому що на таке диво навряд чи хтось ще міг зазіхнути.

Зять у нас “людина інтелектуальної праці”. Працює викладачем, але вважає себе великим письменником, тільки крім нього і дочки про це ніхто не здогадується. Після весілля вони прийшли жити до нас. Розповідали, що хочуть збирати на іпотеку, тому що зять-то голий, як бубон.

Йому дозволяли жити в гуртожитку при педінституті, якось домовився, але дочка там жити відмовилася. А знімати житло занадто накладно виходить.

Я не була проти. У нас двокімнатна, якось розійдемося. Чоловік теж нічого не говорив, діло молоде, зрозуміло, що відразу вони золоті гори собі не здобудуть. Стали жити у нас. Ось тут почалося найцікавіше.

Зять завжди мовчить. Але це як би не проблема, без його розмов я прекрасно проживу, але в служниці я йому не влаштовувалася. А він поїсти, все так і залишить. Продукти на місце прибрати, посуд після себе хоча б помити, крихти зі столу змахнути – не дочекаєшся.

Я зо два тижні зазнала, а потім і сказала, що у жебраків слуг немає, самому треба б за собою прибирати. Він почервонів, як цвіт мак, а потім весь вечір дочці трагічним шепотом на всю квартиру віщав, що я назвала його жебраком. Ну так це приказка така, у мене ось теж слуг немає, але я себе злиденеою не вважаю. А у мене ще мама так говорила.

Дочка до мене, навіщо, запитує, зятя ображаєш. Я їй все розповіла, вона защебетала, що він все занадто близько все до серця сприймає, просила мене бути обачнішими в словах. Ви подивіться, який пан! Ще слова підбирати, щоб його не образити! У моєму ж будинку, між іншим. Але дочка так просила, що я погодилася.

Влітку у зятя була законна відпустка. Я думала, що він на цей час кудись влаштується, адже вони ніби як гроші збирають. Запитала у дочки, вона сказала, що ось зараз він трохи відпочине, а потім планує влаштуватися. Ну добре.

Відпочивав зять місяць. Цілими днями стирчав вдома, книжки читав, писав щось, а по дому щось зробити – ні, ви що. Чоловік з роботи йде – продукти купить, я прийду, буду готувати, а дочка потім посуд помиє. У вихідні ще й прибирання. А зять тільки з кімнати в кімнату переходить, щоб не заважали.

Я дочці сказала, що це не справа, нехай хоч якусь користь приносить. А то ні грошей не заробляє, ні по дому нічого не робить. Як домашня тварина поводиться, тільки я такого не заводила, мені кота вистачає. Та й від нього більше користі, він хоч мух ловить.

Цю розмову зять почув, мені нічого не сказав, а ось дочці потім спектакль влаштував. Демонстративно збирав валізу, розорявся, що його в цьому домі не цінують, ставлять на щабель нижче тваринного, а у нього вища освіта, він педагог і такого не потерпить.

Якби не тримав мене чоловік, я б йому ще додала в скарбничку обідок різних. Але чоловік рикнув, щоб я не лізла, нехай дочка сама розбирається. Гаразд, думаю, нехай сама. Того вечора вона чоловіка відговорила від походу в нікуди, але нам з батьком оголосила, що через тиждень вони з’їдуть.

Весь тиждень зять поводився, як миша – на очі не показувався, їжу йому в нірку носила дружина, а в туалет він шмигав, коли не було можливості з нами зіткнутися. Смішно було, звичайно.

Але потім вони все-таки з’їхали. Зняли квартиру через якихось знайомих, начебто в половину ціни. Дочка розповідала, що у них все добре, ну і слава Богу. Спочатку спілкувалися тільки по телефону, але потім якось призабули образи, ми до них в гості ходили, вони до нас.

І кожен раз зять знаходить, на що образитися. Перший раз прийшли, я звернула увагу, що в дверному косяку цвях стирчить, я об нього рукавом зачепилася. Сказала, що треба б забити, а то одяг легко порвати. Це не докором було, а просто помітила – сказала.

Зять надувся, сказав, що крім мене цього гвоздика ніхто не помічав раніше. Ну може і так, може він тільки зараз чомусь виліз. Але в чому проблема взяти молоток і стукнути разок, якщо вже проблема знайшлася. Зять зробив вигляд, що не почув. Весь вечір сидів з кислою міною.

Потім вони до нас приходили, ми з батьком похвалилися, який телевізор собі новий купили. І тут чоловік дочки зміг знайти привід для образи – нібито, я це спеціально сказала, щоб підкреслити, що він мало заробляє. Хоча і в думках не було.

Коли я розповіла дочці, що дзвонила сестрі, у неї син будинок добудовує, а скоро ще й батьком стане. Зятя аж перекосило. Це він теж сприйняв як шпильку на свій рахунок, мовляв, он чого люди роблять, а він що може. І кожен раз він дочці закочував скандали.

А вона потім висловлюється мені, щоб я надалі таких тем не піднімала, її чоловік дуже болісно на це реагує. Так мені здається, що навіть якщо я буду мовчати, він і тут знайде, на що образитися. Справа-то не в мені, а в тому, що у нього купа комплексів, а дочка їх ще і пестить.