У батьків все життя на першому місці була сестра, а тепер вони ще й вимагають від мене взяти на себе кредит на її весілля
Так повелося ще з дитинства. Батьки ніколи не приховували, що я – небажана дитина, Але поки я була маленькою, здавалося, що все так і має бути, що це нормально. Різниця між нами з сестрою була не настільки вже й велика – три роки. Тому я традиційно доношувала за сестрою її вбрання, іграшки, шкільне приладдя.
У шостому класі я була майже на голову вище сестри, але вона була ширша, але речі за нею доношувати все одно доводилося. Сиділи вони на мені досить убого. Ми вчилися в різних школах, тому ніхто не помічав контрасту. Тільки в старшій школі мені стали купувати окрему мій особистий одяг і взуття.
Сестрі пророкували велике майбутнє, в неї батьки вкладалися. Відправляли в мовні табори, наймали репетиторів. Я ж проводила літо в кращому випадку у бабусі, а на всі мої проблеми батьки відповідали, що я просто повинна краще вчитися і старатися.
Боротися, шукати істину або якось відстоювати свої права мені і в голову не приходило. Мені не подобався такий стан речей, але я боялася щось зробити не так. Самооцінка була нижче плінтуса, що абсолютно не дивує.
Сестра на бюджет не пройшла, занадто престижний ВУЗ вона для себе обрала. В десяток інших пройшла б без проблем, а тут не склалося. Але батьки, звичайно, вирішили оплачувати їй навчання. Я вступала теж після одинадцятого, але тут навіть мови не йшло про платне навчання. Батьки відразу сказали – вступиш, молодець. Ні – йди працюй.
З будинку мене ніхто не гнав, але я сама вирішила поїхати в гуртожиток. Байдужість батьків до мене і щира радість за сестру з кожним роком ранили все сильніше, хоча мало б бути навпаки. Саме в гуртожитку я познайомилася з хлопцем, за якого потім і вийшла заміж.
Сам він був не місцевий, також жив в гуртожитку, вчився на тому ж курсі, що і я, але на іншому факультеті. Стосунки тривали весь університет, на п’ятому курсі я завагітніла і ми вирішили грати весілля, поки живіт ще не так сильно видно.
Батьків ця новина обурила. Вони довго мене вичитували. Я просто поділилася з ними радісною для мене новиною. Але мама з татом накричали, сказали, що нічого іншого від мене і не чекали, весілля моє – дурість, про яке я через рік пошкодую, грошей на це вони не дадуть.
– Раз ти така доросла, що сама приймаєш такі рішення, то наша допомога тобі ні до чого, – відрізала мама.
Я не розраховувала, що мені кинуться відвалювати гроші на весілля, але і такого прийому теж не очікувала. Ми з чоловіком тихо розписалися, відсвяткували наше весілля в гуртожитку, а після закінчення ВУЗу поїхали в його рідне місто.
В цей час сестра здобувала другу вищу освіту. Я народила, батьки стримано мене привітали, але більше майже не цікавилися моїм життям. Ну, так, якщо я подзвоню, трубку не кидають, але самі ініціативу не виявляють.
Зараз вже п’ять років, як я народила. За цей час ми з чоловіком переїхали в свою квартиру, яку нам подарували його батьки, син ходить в дитячий садок, а я доробляю останні місяці до декрету, скоро народиться донечка. До батьків за цей час я не їздила ні разу, як і вони до мене.
Дзвінок мами мене дуже здивував. Зазвичай вона мені не дзвонить, максимум – повідомлення з поздоровленням.
Дзвонила вона з новиною, що сестра збирається заміж. Розписувала мені нареченого, як вона щаслива, а потім підібралася до суті питання. Вона сказала, що я повинна взяти кредит на весілля сестри. Їм з батьком ніхто не дасть кредит, тому що вони виплачують іпотеку.
Скільки новин в один присід. Так я дізналася, що у сестри весілля, а батьки купили їй в іпотеку квартиру. Мені вони навіть плед на ліжко не подарували, онукові пелюшки не привезли. Так вони його навіть не бачили! Але від мене вимагають, щоб я взяла на себе кредит заради весілля сестри. Обіцяють, що платити будуть самі, зрозуміло.
Я навіть не стала нічого пояснювати, просто сказала ні, а потім заблокувала номера батьків. Треба буде взагалі номер змінити, щоб більше не стикатися з цими людьми. Моя сім’я – чоловік і мої діти, а батьків у мене немає. Своєю поведінкою вони це показували стільки часу, але дійшло до мене тільки зараз. Але краще пізно, ніж ніколи.