Я вже півроку руками перу, зате у свекрухи вся техніка нова. А чоловіка все влаштовує

Ми з чоловіком розписалися чотири роки тому. Жити відразу стали в моїй однокімнатній квартирі. Як чоловік і свекруха тільки не переконували мене, що можна пожити у неї, мою квартиру здавати і збирати на іпотеку, але я не погоджувалася. Не хотіла я жити на території свекрухи. Це була принципова позиція.

Відносини з мамою чоловіка у мене нейтральні, я дуже хотіла, щоб так воно і збереглося. А при спільному проживанні вони б точно скотилися в ненависть. Воно мені треба? Раз в тиждень бачити її у себе в гостях і слухати порцію моралей я була готова, взагалі без проблем, але жити в цьому щодня – вже ні.

Чоловік пообурювався моєю “впертістю”, побурчав, що я сама вставляю нам палки в колеса, але тему переїзду більше не піднімав. Два роки ми працювали на іпотеку, а потім настала вагітність. Саме, що трапилася, ми навіть не чекали і навіть не думали, що таке можливо.

Ми це питання поставили на паузу. Хотіли спочатку розібратися з іпотекою, а потім вже плoдитися і poзмножуватися.

Тому коли у мене проявилися ознаки вагітності, вдома творився якийсь жах. Ми мало не poзлучилися, бо чоловік не вірив, що ця дитина від нього. Довго і голосно лаялися, він навіть з дому йшов, але потім все-таки помирилися. Домовилися, що він більше цю тему не піднімає до народження малюка, а після його появи відразу робимо тест ДНК. Мені боятися було нічого.

Коли народилася дочка, чоловік розтанув і з першого погляду повірив, що це від нього, але на тесті я все-таки наполягла, щоб раз і назавжди це питання закрити. Ця історія розрулилася благополучно, але ось з накопиченням на іпотеку довелося почекати. Я була в декреті, а зарплата чоловіка давала нам можливість нормально жити, але не відкладати.

Але згодом чоловік втратив роботу в самому розпалі пaндeмії, тому довелося всі накопичені гроші на іпотеку витратити. До цього ми вирулювали якось самі, а тут вже ніяк.

Роботу чоловік шукав довго, перебивався якимись підробітками, але все це було несерйозно. Я з декрету теж вийти не могла, нашу фірму відправили у відпустку за свій рахунок на невизначений час.

До відчаю ми, слава Богу, не дійшли. Роботу чоловік знайшов, хоча і з більш низькою зарплатою, в порівнянні зі своєю колишньою.

Тепер нам вистачало тільки на життя, причому в режимі затягнутих поясів. Тому коли зламалася пральна машинка, для нас це стало кaтaстpoфою. Викликали майстра, але техніка пoмeрла остаточно і безповоротно. Чоловік сказав, що купити машинку ми собі дозволити не можемо.

Ну, що робити – довелося прати руками. Звичайно, великі речі, на кшталт постелі, ми возили до свекрухи, але це раз на тиждень-два. А з маленькою дитиною прати доводилося мало не щодня. Думаю, що всі, хто пам’ятає цей процес прання в тазику великих об’ємів білизни мене зрозуміють – спина потім відвалюється, коліна болять, а руки в огидному стані.

Я так мучилася півроку. Шість місяців чоловік заявляв, що ми не можемо собі дозволити машинку, а я вірила. Поки не прийшла на день народження до свекрухи. Я у неї в гостях не була давно, з початку вагітності приблизно, а це два роки майже.

У квартирі свекрухи було багато змін. Нова мікрохвильова піч, мультиварка, телевізор, робот-пилосос і пральна машинка з сушаркою – всього цього раніше не було. Помітивши мій зацікавлений погляд, свекруха похвалилася, який у неї син молодець, всю техніку їй поміняв.

По моєму здивованому обличчю вона зрозуміла, що ляпнула щось не те, згорнула тему і почала розмову про внучку.

Чоловік теж все зрозумів, не дyрень, але я не стала влаштовувати скандал при свекрусі і її гостях. А ось вдома у нас з чоловіком відбулася дуже цікава розмова. Він не став чекати, коли я обрушусь на нього з претензіями і сам спробував піти в атаку.

За його словами виходило, що від стрибка напруги у мами вдома пoгоріла техніка. Холодильник вдалося реанімувати, а ось пралка, чайник і телевізор пропали остаточно. Мама дуже засмутилася, тому, як хороший син, чоловік вирішив заповнити мамині втрати, ну і прикупити дещо в додачу.

– Вона літня людина! Їй складно прати руками, без телевізора вона відчуває себе в ізоляції!

– Так, як і без мультиварки і робота-пилососа, –  іронічно підтримала я чоловіка.

Але він не зніяковів, а навіть з якимось викликом заявив, що його борг – полегшити життя старенької матері. Полегшення долі дружини в його борг, мабуть, не входило. Мені ж з маленькою дитиною на руках абсолютно нічого робити, чому б і не попрати руками?

Свої речі він тепер пере сам. Готує собі теж сам. Пробував обурюватися, але я відповіла, що раз він так поліпшував побут мами, то нехай з неї і вимагає, я йому в покоївки не наймалася.