Вирішили у тебе переночувати, а то куди нам з речами? Родичі вирішили перекантуватися до поїзда

Я сільська, і соромитися з цього приводу не збираюся. Знаю, як важко виживають там люди, які там обмежені можливості для особистого розвитку, та й бізнес не дуже-то розвернеш.

Ще в школі зрозуміла: вибратися з села можна, якщо вчитися як слід і зуміти зачепитися в місті. Зубрила до кривавих очей, але поступила.

На роботу влаштувалася ще на першому курсі. Спочатку просто допомагала одній самотній бабусі, родичі непогано платили. Самі не могли часто їздити, а мені, сільській дівчині, легко було забігти до старенької, привести будинок в порядок.

Потім мене “передали” іншій бабусі, і так, по знайомству я і на роботу за фахом влаштувалася раніше випуску. А там зустріла майбутнього чоловіка.

Після випуску розписалися, весілля зіграли. У нього, нехай і міського, цінності були схожими: звити гніздо, пустити коріння, жити відповідно до достатків. Тому ми не дуже довго бовталися по знімних квартирах, нам ще й тридцяти не було – а за власну квартиру вже розплатилися.

Спеціально не уточнюю, чого нам це коштувало, можу лише запевнити: ніхто нам грошима не допомагав і поблажок не робив. Працювали, економили – але цей важливий крок ми зробили. Упоралися рівно за шість років.

Звичайно, це були не царські хороми, просто квартирка з одного прохідною кімнатою і спальнею, не престижний район поруч з ринком. Але я була дуже рада: завжди можна було зганяти в зручний час зробити покупки, навіть їхати не треба. Я швидко розібралася, де які знижки, можна було навіть речі дешеві знаходити.

На новосілля приїхали мама з молодшою ​​сестрою, звичайно, я поводила їх по ринку, вони набрали собі всього-всього, і колготок і білизни, запас рушників і одягу. Пам’ятаю, спецій набрали гору, чогось ще цікавого.

І похвалилися в селі, звичайно.

Тут же з’явилася наша родичка з тих, що на кожне свято дзвонять. Розповіла, важко з грошима, от би вони з синочком приїхали, а я б їх по нашому ринку провела. І бажано з ночівлею, на вечірній поїзд не встигають.

Я погодилася по дурості. Тому що разом з дитиною вона прихопила ще й подружку, з двома дітьми.

Слідом з’явилася сусідка. З чоловіком і з сином.

Потім за чоловіком рідня, їх теж треба уважити, інакше образяться.

І прохідний двір цей був постійним, сусіди почали питання задавати. Спочатку я за них вибачалася, терпіла, не хотіла сваритися: не вистачало ще, щоб в селі засудили. Зазналася, скажуть, міська стала!

Ми з чоловіком навіть хотіли переїхати. Ось смішно, так? Думали, здати квартиру або взагалі обміняти? Тільки ось район прекрасний: і парк для пробіжок, і спуск до річки, плавати можна. Магазинчик цілодобовий – тільки з будинку вийди. І з прицілом на майбутнє поруч школа і сад.

Загалом, стала всім говорити, що переночувати у мене можна, 200 гривень з носа, включаючи дітей. І нехай їдуть, та побільше! Дивно, але бажання зробити бізнес сільським зрозуміло. Їздити стали рідко, кому дійсно дуже потрібно в місто. А самі жадібні знімають хостел або сидять до поїзда на вокзалі. Загалом, всі задоволені.