Пробач, але я не зможу з тобою бути, я потрібен мамі – чоловік всі свята проводить з мамою, а сиджу одна з сином вдома

Моя свекруха, мама чоловіка, Віра Максимівна, дама дуже своєрідна. Колись вона була актрисою в театрі, але вже давно ніде не працює, відпочиваючи від трудів праведних. Треба сказати, що за собою свекруха дуже стежить і виглядає набагато молодше за свої роки. Тому кавалерів у неї вистачає, на самотність не їй скаржитися. А заміж вона не виходить виключно з власної волі.

Я мамі чоловіка не сподобалася з першого знайомства. “Робоча кістка”, як вона мене назвала, їй в невістки не годилася. Їй хотілося бачити поруч із сином щось повітряне, інтелігентне, що має за плечима консерваторію. Я ж досить міцної статури, консерваторію проїжджаю тільки повз на маршрутці, а освіту в традиційному розумінні не маю зовсім.

Так, ВУЗ я не закінчила, але давно працюю в сфері маркетингу, вчилася в “бойових умовах”. Вже другий десяток років в професії і дуже цінуюся як фахівець. Заробляю часом більше, ніж чоловік, хоча він теж отримує непогано. Але для свекрухи я на все життя залишуся ніким, бо не маю заповітної скориночки з написом “диплом”.

На нашому весіллі Віра Максимівна була в чорному і дуже вже “страждала” на публіку. А потім побачила, що я від сорому так і не провалилася під землю, і стала дотримуватися іншої стратегії – робити вигляд, що мене просто не існує. Це мене влаштовувало набагато більше, якби не одне “але”.

Чоловік після весілля почав на всі свята їхати до своєї мами. Вона дня за три-чотири починає йому дзвонити і плакати в трубку, що вона стара самотня жінка, яка змушена відзначати свято з телевізором, але ж у неї є син, але йому не до неї, вона все розуміє. Текст завжди різний, але суть одна: скоро вже мама помpe, так хоч останнє свято б з синочком рідненьким провести.

Прем’єра викликала фурор, повірила навіть я. Чоловік був благословенний на похід до мами, а я відзначала свято з друзями. Але потім стало зрозуміло, що пoмиpaти свекруха не збирається, а ось псувати свята мені – це так. З усіх свят за рік чоловік відзначив зі мною тільки мій день народження, і тільки тому що свекруха не знала про нього.

Поки у нас не було дитини, я йшла відзначати до друзів, сподіваючись, що свекруха сама награється і перестане. Але на другий рік я завагітніла, ходити кудись стало проблематично, хотілося посидіти вдома з чоловіком, але він з винуватим виглядом тікав до мами, примовляючи “я швидко”. Швидко не виходило жодного разу.

Не змінилася ситуація і після народження дитини. Чоловік бігає відзначати до мами, яка все грає вмираючого лебедя. Найбільше дратує, що вона навіть вже не намагається якось урізноманітнити репертуар, а чоловік все ще ведеться. Навіть онук свекруху не зупиняє, вона продовжує тягнути ковдру на себе.

Чоловік кожен раз обіцяє з нею серйозно поговорити, але все щось ніяк. То одне заважає, то інше. А мене задовбало сидіти всі свята удвох з сином. У нас не сім’я, а чортзна-що.

Вчора у чоловіка був день народження. Він клятвено обіцяв відзначити його зі мною і сином, але в останній момент все знову перегралося.

– Мама так розпереживалася, що я не приїду, що їй погано стало. Вона плаче, що це і її свято. Знаєш, вона ж права, це і її свято. Загалом, я сьогодні тут, а завтра з тобою відзначу. Ти тільки не ображайся, гаразд?

Я половину дня простояла на кухні, щоб все приготувати, розриваючись між плитою і дитиною, а тут таке. Я не ображаюся, нікуди вже далі. Я просто зібрала речі і вночі поїхала до батьків. Телефон поки не включала. Подивимося, що чоловік буде робити.