Чоловік перестав спілкуватися з моїми батьками, тому що вони йому не “по статусу”, хоча завдяки їх допомозі і добився успіху
Ми з чоловіком разом вже більше тридцяти років. У нашому житті було багато всього і різного, а зараз, нарешті, живемо добре. У чоловіка свій бізнес, який приносить хороший дохід, будинок побудували, машини купили. Але так було не завжди. Починали ми свого часу з нуля.
У чоловіка батьків не стало, коли він був ще дитиною, виховувала його бабуся, у спадок від якої йому дісталася квартира. Після весілля жити ми стали в ній. Мої батьки обоє живі й здорові, тоді працювали на виробництві, був свій город.
Ми з чоловіком теж не стали сидіти на місці, розуміли, що часи змінюються, хотілося потрапити в потік. Тоді чоловік задумався про те, щоб відкрити свою справу.
Не буду вдаватися в подробиці, але погоріли ми на ній так, що довелося продавати квартиру, щоб розібратися з боргами. А куди нам потім було діватися? Так до моїх батьків і прийшли. Вони обидвоє тоді ще залишалися при роботі, завод хоч і змінив господаря, але продовжував працювати на подив довго. Город, знову ж таки, не дав ноги з голоду протягнути.
Жодного разу в житті батьки нам слова поганого не сказали, не звинувачували, що звалилися їм на шию, хоча це дорослі діти повинні батькам допомагати. І допомагали, і годували, і одягали. Ще й її розважали, мовляв, нічого, часи такі, деякі ще гірше живуть.
Поступово ми вставали на ноги, влаштувалися на роботу, змогли самі себе забезпечувати, але без батьків цей період ми б не пережили. Коли чоловік вирішив знову ризикнути і вдаритися в бізнес, теж нічим не дорікнули, допомагали, коли могли.
Мама у свій час навіть в свої вихідні за прилавок ставала, щоб я могла перепочити, а тато разом з чоловіком їздив за товаром, щоб той не один за кермом стільки часу був.
Зараз-то це вже згадується, як страшний сон. Все налагодилося в матеріальному плані, але стало гірше в моральному. Чоловік почав “бронзовіти”. Помітила я це не відразу, але зараз вже чітко це розумію.
Раніше всі свята відзначалися в колі сім’ї з парою найближчих друзів. Тепер же у нас партнери чоловіка по бізнесу, його нові друзі. А для моїх батьків місця немає. Чоловік переконує, що їм самим буде з нами нецікаво, мама його, до речі, в цьому підтримує.
– Так там такі люди, ти що! А ми прийдемо зі своїми геканнями та меканнями, зганьбимо вас, та й самі будемо себе почувати не в своїй тарілці. Ми-то прості люди, – вмовляє мене мама по телефону, а тато їй підтакує. Але я-то бачу, що вони ображаються, хоч і намагаються не показувати.
Я з чоловіком на цю тему не раз говорила, але спочатку просто як би до слова прийшлося, а потім вже цілеспрямовано, що так не робиться. Раніше, кажу, мама з татом були найважливішими гостями, а тепер ти їх на свій день народження навіть не покликав, а чого поганого вони зробили?
– Я раніше міг свої бички докурювати і пельмені на вокзалі їсти, але ці часи теж пройшли. Зрозумій ти, все змінюється. Нам зараз потрібно підтримувати певний статус, це бізнес, всі так живуть. Як ти уявляєш собі за одним столом моїх ділових партнерів і своїх батьків? Вони ж зовсім різні за статусом.
А мені за батьків прикро. Вони не заслужили такого ставлення. Так, прості, та не такі пещені, тому що звикли все в житті заробляти своєю працею, але якби не вони, то чоловік би зараз зі всіма своїми статусами невідомо де б був. Найчастіше думаю про poзлучення. Чоловік змінюється, і мені не подобається те, що я бачу.
Мама відмовляє, каже, що за них ображатися не треба, вони не в претензії. Я ж все частіше думаю, що з таким прогресом скоро і я чоловікові стану “не за статусом”. Хоч я і люблю його, але в ньому все менше від тієї людини, якій я колись давно в РАГСі сказала “так”.