Мама пів року мені говорила, що вона теж бабуся і хоче бачити внучку. Я викроїла час, привезла до них з батьком дитини, як мама і просила – на місяць, а через три дні телефонує мені і заявляє, щоб я забирала дівчинку, тому що вона втомилася
Мої мама і тато живуть від нас з чоловіком далеко. Я після школи поїхала вчитися в столицю. Після ВУЗу я залишилася там, вийшла заміж і народила дитину. З батьками особливо теплих відносин ніколи не було, вони більше займалися моїм молодшим братом. Але до цього я давно звикла.
Вибиратися часто до них в гості у нас не виходило. Дорога далека, а з маленькою дитиною такі подорожі складні. І квитки коштують досить дорого, тому в гостях ми були один раз, коли доньці виповнилося три роки. Гостювали всього тиждень, але всім цього вистачило. Кілька років батьки не заїкалися про приїзд в гості.
Мене це не засмучувало, я сама не дуже рвалася в рідні пенати. А спілкування з батьками вистачало по телефону. До того ж у мене дуже хороші стосунки зі свекрухою, яка відмінно допомагала мені з дочкою, а тепер і з сином виручає. Не так давно я народила другу дитину.
Батьки в минулому році вийшли на пенсію, брат поїхав на навчання за кордон, мамі, судячи з усього, стало нудно. Поки я була в положенні, ні про які приїзди і мови не йшло, але коли народила, почалися сльозливі підкати. І першу онучку-то вони толком не бачили, і ось уже другий внучок народився, та бабуся, яка свекруха, вся в онуках, а вони, нещасні, живуть, як бурлаки.
Мама почала вимагати, щоб я привезла до них з батьком внучку в гості. Я пояснювала, що це далеко, не годину їхати, це не на вихідні мотнутися. Але мені відповідали, що я сама можу тут не гостювати, а привезти внучку на місяць, а вони тут на місці з нею самі будуть розбиратися.
Ідея здалася мені сумнівною з самого початку. Дитина їх майже не знає, та й батьки вже давно з такими маленькими дітьми не мали справи, дочці зараз п’ять років. Вона у нас, звичайно, кмітлива, але дитина є дитина. До того ж їхати все одно далеко.
Але мама не вгамовувалася. Кожна розмова зводилися до того, що вони хочуть бачити внучку. Обіцяли навіть оплатити дорогу і всі витрати на місяць її проживання у них взяти на себе. Зрештою я здалася.
Домовилася зі свекрухою, що вона буде допомагати чоловікові з малюком, поки мене не буде. Він зміг взяти на п’ять днів відгули. Сама ж обрадувала батьків, що ми з дочкою приїдемо. Вони зраділи.
Ми приїхали, нас зустріли, привезли додому. Тато якось спокійно поставився до приїзду внучки, а ось мама літала навколо неї, не знала, на яке місце посадити, чим почастувати. Дочці виділили цілу кімнату, яка колись була тільки моєю, потім я ділила її з братом, а потім вона перейшла в його одноосібне користування.
Дочка швидко адаптувалася, називала батьків бабусею і дідусем, добре спала на новому місці, спокійно залишалася з ними. Я навіть змогла викроїти час, щоб зустрітися зі шкільними подружками. Їхала я зі спокійною душею.
Але пройшло всього три дні з мого приїзду додому, а мені вже зателефонувала мама і запитала, коли я заберу дочку назад. Я здивувалася і обурилася. Запитала, чому вона раніше думала, я ж зовсім недавно поїхала. Мама відповіла, що вона не розраховувала, що дочка буде вередувати, адже при мені вона вела себе так добре.
Так природно, що дитина буде намагатися прогнути дорослих, треба просто показати, що це не працює. Мама виховала двох дітей, а веде себе так, ніби ніколи раніше вихованням не займалася. Я сказала, що у мене зараз немає можливості приїхати, чоловік вийшов на роботу, а свекруху не хочеться напружувати зайвий раз, вона і так нам дуже допомагає.
Але мама стояла на своєму – вона втомилася, а батько не дуже-то їй допомагає з онукою. Мама іноді за день присісти не може, тому що дитині то мультики, то їсти, то грати, то гуляти. Загалом, я повинна приїхати і забрати дитину додому. Грошей на дорогу мені пообіцяли вислати.
Робити було нічого, довелося просити свекруху, щоб посиділа з сином, поки я їду за дочкою. Приїхала я вранці, а ввечері вже в зворотний шлях. Затримуватися у батьків не було ніякого бажання. Мама всім своїм виглядом показувала, що нічого такого не сталося, все добре, я теж не стала роздувати конфлікт. Не до того було.
Приїхала з дочкою додому, я віддихалась і зареклася не піддаватися на мамині вмовляння. Тепер якщо з’явиться пекуче бажання поспілкуватися з онукою або онуком, нехай сама приїжджає. Поки вона мені не дзвонила, мабуть, нанянчилась.