Попросила маму доглянути за нашою собакою, поки ми з чоловіком були у відпустці. По приїзду з’ясували, що мама віддала нашу собаку в притулок. Каже, що ми собакою замінили дитину, а вона хоче онуків

Ми з чоловіком живемо в законному шлюбі п’ять років, але з дітьми не поспішаємо. По-перше, ми хочемо виплатити іпотеку скоріше, тому працюємо в поті чола, по-друге, ми з чоловіком поки обидвоє не готові до появи в нашому житті дитини, тому що повністю доведеться перекроювати модель життя. Тому вирішили не гнати коней і вирішувати проблеми в міру їх надходження.

Нас з чоловіком все влаштовує, нам всього по двадцять шість років, як на теперішній час цілком нормальний вік для того, щоб тільки замислюватися про дітей. Свекруха до нас не лізе, у неї своїх турбот вистачає, у чоловіка є молодші брат і сестра, яких ще виховувати і виховувати.

А ось моя мама – це зовсім інша історія. Вона вважає, що раз ми одружилися, то повинні відразу кинутися в дітонародження.

– Не хочуть вони поспішати! А навіщо тоді одружилися? Що це у вас за сім’я така – без дітей! Люди одружуються, щоб діточок народити, ось тоді вони сім’я, а ви так, пустоцвіти поки, – говорила вона нам при кожній слушній нагоді. Саме через такі розмови ми намагалися перетинатися з моєю мамою рідше.

Спочатку ми поставили її перед фактом, що будемо брати іпотеку, тому дитина поки не входить в наші плани. Мама бурчала, що мільйони сімей народжують дітей і виплачують іпотеку, а ми просто вигадуємо виправдання.

– Ну і беріть іпотеку, хто вам заважає? Здайте квартиру, нехай вона самооплачується, а самі до мене жити приходьте, вже уживемося якось.

Жити з мамою я не хотіла категорично. Вона живе за своїми правилами і в її будинку все повинні ходити по струнці. Це і мені складно терпіти, про чоловіка вже не кажу.

Але справжнім удapом для мами стало, коли ми завели собаку. Вона тоді місяць невпинно читала мені нотації, що пора не “блoховоза” заводити, а дитину, це в мені материнський інстинкт так проявляється.

Переконувати її було марно. Мама якось перевернула ситуацію так, що це через собаку ми тепер не заводимо дитину. Ніякі доводи до уваги не беруться.

Пес у нас жив уже рік, тому з часом мама змирилася з тим, що він у нас є. Навіть гостинці іноді йому приносила.

Зазвичай ми з чоловіком їздили у відпустку на машині. Для поїздок вибирали якісь найближчі цікаві міста. Чисто так, щоб обстановку змінити і трохи розвантажитися. На повноцінну відпустку у нас не вистачало грошей, кожну вільну копієчку ми старанно несли в банк. Що б там не думала мама, іпотеку хотілося закрити скоріше.

Була тільки одна проблема – куди подіти собаку. Як на зло, все друзі або роз’їхалися, або xвоpіють, або з дітьми. До свекрухи теж не повезеш, у сестри чоловіка алepгія на шерсть. Ситуація була складна, я вже думала, що накрилася наша поїздка, але раптово свою допомогу запропонувала мама.

Вона сказала, що її не утруднить посидіти з собакою, поки нас не буде. Я була просто щаслива, ніяких сюрпризів я від мами не очікувала, думаючи, що вона давно змирилася з його присутністю в нашому житті. Залишивши мамі всі належні інструкції, ми з чоловіком зі спокійною душею поїхали.

Повернулися ми в порожню квартиру. Спочатку подумала, що мама просто відвела пса гуляти. Але потім не побачила ні лежаночки, ні мисок, ні іграшок і занепокоїлася. Півгодини я додзвонювалася до мами. Коли вона нарешті взяла трубку, відразу запитала про собаку, не відповідаючи на її питання.

Мама трохи позаікалась, а потім сказала, що віддала її назад в притулок. У мене ноги підломилися, я так і сіла на підлогу.

– А що такого? Ви через цю собаку дітей і не заводете, знайшли собі віддушину, лялькаетесь з псом, віддаєте йому всю увагу і любов. Все, немає у вас собаки, дітей народжуйте, як нормальні люди.

Дослухувати я її не стала, кинула трубку і відразу з чоловіком рвонули в притулок.

Довелося довго пояснювати, як так вийшло. В основному спілкувався чоловік, я від сліз могла тільки гикати і підвивати. Але все пройшло добре.

Мама намагалася вийти зі мною на зв’язок, навіть приїжджала до нас, але я відмовляюся з нею спілкуватися. Цього вчинку я їй не прощу.