Сестра взяла за звичку по тижнях жити в мене, коли вони з чоловіком сваряться. І чим далі – тим це частіше. Втомилася від цього бардака, але що їй сказати, це ж сестра

У мене є молодша сестра, якій в цьому році виповнилося вже тридцять років. Чоловік у неї на чотири роки старший. Дорослі, здавалося б, люди, але страждають дурницями. П’ять роки вони одружені, і всі ці роки мотають нерви собі і всім оточуючим. Найбільше дістається мені.

Сестра завжди була особливою, вона любила все надто драматизувати. У неї будь-яка неприємність викликала бурхливу реакцію, вона робила з неї “трагедію”. Робилося це максимально на публіку, без глядачів їй було нецікаво.

Я вже в юності втомилася від такого бурхливого прояву емоцій зі приводів, які і яйця виїденого не варті. Розлучилася з хлопчиком – водоспад сліз, голосінь, обіцянок мало не в монастир піти.

Отримала погану оцінку – знову сльози, нарікання, що вона сама дурна на планеті, оплакування своєї долі, де вона все життя буде мити підлогу. Привід міг бути будь-яким, навіть якщо просто в магазині не знайшлося взуття її розміру.

Це тільки здається смішним і безглуздим, але жити в такому антуражі довгий час дуже важко. Адже їй потрібні глядачі, просто страждати у себе в кімнаті вона не могла, приходила до мене і починала спектакль.

З віком вона стала спокійнішою, вона позбулася майже всієї театральщини і більше не лила сльози по взутті не того розміру. Але справи любовні все також викликали у неї нaпaди драматизму з усіма наслідками, що випливають. Але вона вважала за краще виливати душу мамі, тому що я вже обросла цинізмом і була поганим слухачем і не втішала її.

Зустрічалася зі своїм нинішнім чоловіком вона два роки. За цей час за ними можна було зняти серіал для домогосподарок. Нареченого вона собі підібрала такого емоційно нестабільного. Тому театр одного актора перетворився в злагоджений дует.

Батьків не стало через рік після їхнього весілля. Спочатку пішов тато, а через три місяці не стало мами. Нас з сестрою це просто розмазало. Був дуже важкий період, але сестра трималася напрочуд зібрано і адекватно, вона мене дуже сильно підтримала, за що я їй дуже вдячна.

Квартиру батьків ми продали і чесно поділили гроші. Я вклалася в іпотеку, сестра купила машину, тому що у них з чоловіком житло було. Життя пішло своєю чергою. Чомусь мені здавалося, що трагедія, яку ми пережили, змусила сестру подорослішати і переосмислити свою поведінку, але я помилилася.

Через півроку сестра стояла у мене на порозі з сумками і обливалася сльозами. Заявила, що вони з чоловіком розлучаються, тому що він знайшов собі якусь малолітку. Це був вагомий привід. Я старанно заспокоювала сестру, сказала, що вона може жити у мене стільки, скільки знадобиться. Я дуже серйозно сприйняла цю новину і повірила, що вони насправді poзлyчaться.

Три дня вона лила сльози, а я бігала навколо неї, а на четвертий з’явився її чоловік. Спочатку я пускати його не хотіла, але сестра вийшла сама. Вони дуже бурхливо з’ясовували стосунки, просто цирк з кіньми, коротше.

Навіть сусіди, які за будь-що біжать вимагати тиші, не лізли, мабуть, всі припали до дверей і чекали кульмінації. У підсумку вони помирилися, сестра забрала сумки, подякувала мене за те, що дала притулок, і поїхала додому з чоловіком.

Збиралася вона похапцем, тому вдома залишився бардак, частину речей вона забула, на кухні купа забрудненого посуду. Я сяк-так прибрались, залишивши основне прибирання на вихідні.

Прибрала, як і планувала, а через тиждень до мене заявилася сестра, але хоч без речей. Знову у них сварка, але в цей раз все вирішилося вже на наступний день.

З тих пір ці її переїзди носять регулярний характер. Вона приїжджає, ридає і каже, що тепер уже зовсім все, остаточно і безповоротно. Кілька днів вони лаються по телефону, тому чоловік приїжджає вимолювати прощення і доводити, що без неї він не виживе, вони миряться, сестра відбуває. А я залишаюся з “квадратною” головою і бардаком в квартирі.

Відмовити я не можу, тому що вона рідна мені людина. Та й їй крім мене нікуди більше податися. Але я втомилася, більше не можу слухати її однотипні розповіді, потім з’ясування стосунків, потім дивитися за сценою перемир’я. Таке відчуття, що я живу її життям, тому що її так багато, що на своє часу і сил не вистачає.