Я говорила, шукай дружину по собі, але син запевнив: все буде добре. І прийшли вони до нас в квартиру жити. Ми трохи потерпіли і вирішили подарувати їм однокімнатку. І я пробачити собі не можу, що не оформили їх на мене або чоловіка

Синові нашому ми відразу говорили: учись. Потрібно і спеціальність хорошу отримати, і руками щось вміти робити, щоб перекантуватися без роботи. Виростеш – не діло сидіти у мами з татом на шиї, потрібно буде самостійним ставати.

Загалом подобався нам західний підхід: вилетіти з гнізда, знімати житло самому, працювати і вчитися, дорослішати.

А ми допоможемо, якщо що. Тим більше, він один у нас.

У нас була чудова трьохкімнатна квартира в центрі, але з віком Олег і сам захотів з’їхати, кому сподобається батьківський контроль? Поступив в інститут, знімав з друзями житло, приходив за рецептами, все йшло своєю чергою, поки йому не закортіло одружитися після другого курсу.

Не бентежило, що студент, не бентежив підхід подруги, що гроші дружини – тільки її гроші, а його – загальні. Що чоловік повинен всього на світі і відразу.

Я говорила, шукай дружину по собі, але він запевнив: будуть підробляти, впораються.

Справлялися вони цілих три місяці, потім прийшли, попросилися пожити у нас.

Ми з батьком зітхнули, не виженеш ж. Та й юридично не маємо права відмовити В’їхали молоді в кімнату сина – і почалися сварки. Парочка не бажала нічого робити. Таня говорила, квартира не її, не зобов’язана. Не оплачували вони навіть частину комуналки.

На продукти не скидалися, але наш холодильник спустошували постійно. Зрідка самі їли щось, але в будинок продукти не купували. Зате охоче витрачали на розваги.

Ми не могли вже спостерігати за цими сварками, до п’ятого курсу просто розміняли трьохкімнату на дві однокімнатні. І я пробачити собі не можу, що не оформили їх на мене або чоловіка.

Діти з’їхали, але не намагалися підзбирати грошей і поміняти квартиру на більшу. Не намагалися робити ремонт, зате завели двох дітей.

І звичайно, сварки у них тривали, просто через тісноту. Через недолугість. Я не дуже вникала, поки одного разу Олег не з’явився у нас на порозі з новиною про розлучeння.

Прийшов з ноутбуком і сумкою одягу, квартиру залишив Тетяні.

Переночував, зняв собі кімнату, почав працювати. Платив аліменти, у вихідні зустрічався з дітьми. Життя йшло своєю чергою, але криза позбавила Олега роботи – і ось він знову з нами живе!

Здоровенний лоб зі своїми звичками осів у нас посеред кімнати. Розкидає шкарпетки, не миє за собою посуд. І нам всім тісно.

Я закипіла, висловила:

– Синок, правда ж, добре щедрим бути, якщо не на свої? Квартиру ми тобі дарували, а не всім твоїм колишнім, так що повертай-но ти її собі за законом. Або сходись з дружиною і виховуй дітей, як мужик. Але не сиди на голові у батьків, ми дембель давно заслужили.

Син злиться, але мовчить. Не знаю, що надумає, але думаю, що я права.