– Досить, синку, до нас в гості їздити, не треба. – з сумом в очах сказав старенький батько, мама ж тільки підтримала його

Бабуся з дідусем прикипіли до рідного дому. І чути не хотіли, щоб переїжджати, хоча діти звали. Але ні, у них тут все, як звикли, сусіди – як одна сім’я. Зате до себе в гості чекали завжди.

Не так давно старший вирішив зганяти в рідне гніздо, відвідати батьків.

Ті щасливі були, синок їде! Дружину не взяв, в положенні. Вони сподівалися, хороша буде дівчинка, з першою-то шлюб не задався. Стіл накрили, мати наготувала. Синок наївся, поплескав себе по животу:

– Так смачно, мам! Спасибі! Спати піду, втомився, сил немає.

– Добре, Івасику. Тільки вставай раніше, а то ми самі вже не можемо город копати. Треба прибрати все, і сіно перекидати, картоплю в льох спустити …

– Зробимо, дайте поспати тільки.

Вранці батьки підхопилися з півнями, а син спить. Мама його торсає: потрібно картоплю до дощу прибрати, дров натискати. Син на інший бік повернувся – і спить собі. Відмахнувся, встигнемо …

В обід прокинувся, вийшов відразу до столу. Батько йому каже:

– Синок, потрібно корівник почистити, картоплю прибрати …

– Тату, ви ж мене відпочити звали, а самі як наймита запрягаєте …

З гріхом навпіл спустив картоплю в льох, виліз – банька вже гаряча. Пішли з батьком паритися, син тільки і знає, що скаржиться, як в місті важко. Набрався – і пішов на танцюльки місцеві, авось перепаде чого.

– Синок, тебе вдома дружина вагітна чекає! – ахнула мама, але той відмахнувся.

Повернувся під ранок, включив телевізор, під нього і заснув.

Батьки пішли корову годувати, син спить до обіду. Прокинувся, поїв, знайшов стару вудку, на риболовлю зібрався.

Батьки самі по дому трудяться, хлопець на річці сидить. Не зловив нічого, повернувся з порожнім відром.

Мама йому на ранок до від’їзду гостинців наготувала:

– Онук ж на підході, нехай дружина твоя сирок їсть, ось і маслечко сільське, і огірочки.

– Ой, мама, вона все це обожнює. А я-то без подарунків приїхав, в наступний раз візьму …

– Та не треба нам твоїх подарунків, – заспокоїв хлопця батько, – і тебе нам тут теж не треба. Шлятися і пити ти і вдома можеш, а ми старі вже ганьбу через тебе приймати. І без тебе впораємося.

Мама теж підтримала слова батька. Соромно стало хлопцеві, і сказати нічого. Наступного разу розумнішими буде.