Непрохані гості – або як я відучила непроханих родичів приходити до нас в будинок без запрошення на будь-яке свято

Наближається Новий рік – моє улюблене свято. З дитинства його обожнюю. І хоча я вже доросла тітка, все одно не залишає мене відчуття очікування якогось дива в цю зимову ніч.

Сиділа сьогодні згадувала, як раніше свята справляли, хто до нас в гості приходив, і з жахом згадала одних родичів. Кому розкажи, не повірять, що так було.

Але було. Сімейка ця (мої дядько, тітка і їх двоє дітей) ввалювалися до нас кожен раз без запрошення на багато свят. Хоч я їх племінниця, різниця у віці у нас не така прям велика.

Раніше вони приходили до рідної домівки, але не дуже часто, так як це далеко. Ми до них рідко їздили.

Ми з чоловіком тільки стали жити окремо. Купили квартиру. І так вийшло, що жили ці родичі в сусідньому районі від нас – хвилин 10 їзди на автобусі або хвилин 40 пішки. Сім’я не дуже благополучна, випиваки. Хоча більше ні у кого у нас в найближчому родинному колі таких проблем не було.

Приходили вони завжди з порожніми руками, з’їдали все дочиста і йдучи іноді просили з собою салатик або залишки гарячого в баночку.

Працювати вони працювали, але і отримували мало, і на цю справу багато спускали. Не сказати, щоб прям зовсім гуляки, немає. Але погуляти любили. Поїсти смачно за «цією справою», пісні покричати, потанцювати. Такі ось, вічно безтурботні, веселі і без нічого.

Харчувалися в будні дні погано, одягалися в основному в те, що знайомі та близькі віддавали. Зате як зарплата, так у них свято. Могли спустити все за два-три дні.

Квартира у них хороша була, велика, трикімнатна.

І ось, дізналися вони, що ми тепер недалеко живемо, і виникла у них нова звичка – ввалюватися до нас без запрошення на великі свята – на Великдень, на Новий рік, на 8 березня і так далі.

У нас завжди в такі дні стіл накритий, в холодильнику завжди є продукти. Ось вони і усікли, що поїсти добре у нас можна завжди, а випити вони вже надумали де і як. І начебто привід – свято. Не виженеш. Рідня.

Чоловік у мене людина компанійська, перші пару раз нормально реагував, але потім сказав, що вони йому набридли і бачити їх на кожне свято він не бажає.

А мені і з першого візиту все це не сподобалося – галасливі, їдять багато, сидять довго, а мені їх обслуговуй.

Але рідня ж, як випровадити, щоб не образились?

Піти кудись, та йшли ми теж в гості, але я сама людина домашня і не люблю довго в гостях сидіти. Тому постійно втікати з власного будинку через них – не варіант.

Дзвонити вони ніколи заздалегідь не дзвонили, видать, спеціально, щоб ми не зробили вигляд, що нас вдома немає, погасивши світло у вікнах.

Я такі візити цих безпардонних родичів рази 3-4 терпіла, а потім вирішила, що пора зав’язувати. Треба їх відвадити. Інакше буде тільки гірше – почнуть потім і просто у вихідні ходити, і грошей займати і продукти просити.

Зібралася з духом, зателефонувала тітці і так прямо їй і сказала – щоб без запрошення більше не приходили. Що це некультурно і так, взагалі-то, нормальні люди не роблять. Походу розмови мене понесло і я висловила все, що думаю. Навіть сама від себе не очікувала.

І що ви думаєте, тітка сказала, що я зазналася, що вона не очікувала такого ставлення від рідної племінниці, що я не ціную сім’ї і ще наговорила мені неприємні речі, і кинула трубку. Образилася.

Ось так ось, образилася, що я попросила не робити того, що виховані і культурні люди за замовчуванням не роблять.

З тих пір пройшло вже близько 20 років! Але з цими родичами я не спілкуюся дотепер. Ходити вони до нас перестали. Перестали дзвонити. І у мене бажання відвідувати їх не виникало більше.

Потім ми незабаром переїхали в протилежну частину міста і прірва між нами стала ще більша. А пізніше я дізналася, що тітка продала свою квартиру через борги, і купили вони старий будинок в передмісті.

Так і живуть там. А я про свій вчинок не шкодую.  Якби не поставила на місце я їх тоді, зовсім би на голову сіли без докорів сумління. Вважаю, що у кожного є кордони, переходити які не можна, і неважливо хто, родичі це чи друзі.

Та й близькість людей визначається не кровним зв’язком, а душевним. А мені ті люди по духу чужими були і залишилися.