Зустріла своє шкільне кохання в автобусі. Він мене не впізнав і я вирішила підіграти. Далі була просто комедія

Правду кажуть: перше кохання не забувається. І от мені 43 роки, я їду в маршрутці і дивлюсь на одного чоловіка. Ці ж карі очі, ця ж родимка на підборідді… це ж Богдан! Так, це він. Моє перше кохання.

Я почала його пристально розглядати і думала як би розпочати розмову. Але чоловік мене випередив:

– Не проти познайомитися, можливо кави або щось міцнішого бажаєте?

Ех, а в школі він був таким скромним. А тут… Та ще й не впізнав мене. – подумки сказала жінка.

На зупинці вони вийшли і попрямували в кафе. Жінка не видавала себе, а Богдан так її і не впізнав.  Світлана (так звали жінку) вирішила підіграти і не видавала хто вона насправді, представилася Тетяною.

– Слухайте, може ну його, це кафе, я тут живу за 200 метрів, давайте краще підемо.

Світлана подумала, але все ж погодилась. Потім Богдан дав їй цілу інструкцію, спочатку в під’їзд заходить він, через пару хвилин вона. Ні з ким не вітатися.

От, зараза. Одружений. – подумала жінка.

План успішно прийшов. Вони вже разом пили чай в квартирі Богдана. Як раптом, в замку вхідних дверей почувся поворот ключа. Це була теща Богдана. Чоловік побіг до дверей. Світлана ж швидко зорієнтувалась, витягла якийсь зошит і ручку.

Теща, побачивши посторонню жінку закляла на місці, але Світлана її заспокоїла:

– Перевірка газових лічильників. У вас борг. 1000 гривень.

Розгублений Богдан стояв, не знав що й казати. Теща взяла його куртку і витягла гроші:

– Тут 500, решту він завтра донесе.

Світлана посміхнулась, взяла гроші і попрощалась, так і не зізнавшись, що вона його колишня любов.