– Не пара вона тобі, синку! – говорила чоловікові моя свекруха. Вона добилася свого. Але через пару років зателефонувала мені

Дуже часто коли зі сторони дивишся на поведінку старших жіночок, які мають дорослих, хочеться задати одне запитання: для чого ви свідомо руйнуєте щастя своїх рідних дітей? Звісно, всі вони хочуть “як краще”, вони все бачать, так мовити, “між рядками”, принаймі вони так думають. От Віра Іванівна хотіла “як краще” для свого синочка, бажаючи щоб він розлучився з Мариною.

Марина з перших днів знайомства зрозуміла, що з свекрухою їй не дуже повезло. Через пару місяців після весілля, вона стала замічати, що Роман якось міняється. Поступово якось охолов до неї, став байдужим. Згодом байдужість помінялась на агресію. Справа пішла до розлучення. І вже через два тижні після завершення процесу, Марина дізналась, що вагітна.

Вона розуміла, що навіть ця новина не дасть другий шанс її стосункам, але все ж розповіла про це Роману, однак він це сприйняв байдуже, свекруха ж голосила, що це нагуляла невісточка.

Марина зрозуміла, що з цією сімейкою їй не по дорозі, тому вирішила жити тільки для себе і майбутнього малюка. Вона продовжувала працювати на улюбленій роботі, згодом народила Ярославчика. А потім вже пішли і стосунки з чоловіками. Загалом, життя налагодилось.

І ось в один з прекрасних днів на її телефон подзвонив невідомий номер. Це була колишня свекруха.

Слабкий, тихий голос в трубці промовив:

– Маринко, будь ласка, пробач мене.

Хоч жінка і пообіцяла собі, що буде байдужою до тої сімейки, але все ж на її серці було не спокійно. Вже по голосу колишньої свекрухи, Марина зрозуміла, що їй потрібна допомога.

Не без допомоги спільних знайомих, вона дізналася, що Роман поїхав в Київ і став там успішним бізнесменом. На маму ж в нього часу немає. Він навіть не дзвонить і не згадує про неї, а вона дуже ослабла і змарніла.

Якби Марина не старалася, але все ж вона не змогла проігнорувати цю новину.

– Славчику, збирайся, ми їдемо в гості! – крикнула Марина до свого сина і стала збирати гостинці.

Вже через годину вони були в квартирі колишньої свекрухи. Та благала про прощення і довго плакала. Жалілась на свого синочка. Марина навіть не знала, що відповісти старенькій. Тільки пообіцяла її ще провідувати.