Мій батько хоче допомогти чоловікові з роботою, а той носом крутить, каже, сам розбереться. Уже два роки розбирається
Чоловік два роки тому звільнився з роботи. Місце було гарне: зарплата, перспективи зростання – все влаштовувало. Поки не прийшов новий начальник, який почав все перекручувати під себе. Чоловік з ним спрацюватися не зміг і після низки стягнень і відсутності премії написав за власним. А потім стався лoкдаун.
З роботою стало сильно погано. Він, звичайно, на місці не сидів, влаштовувався, куди брали, але все було не те. По зарплаті і умовах набагато гірше. Ми не впадали у відчай, я підтримувала чоловіка, як могла. Він обіцяв, що до мого виходу в декрет роботу знайде. Я тоді була на четвертому місяці.
Начебто навіть знайшов якесь місце, обіцяли хороші гроші, але далі обіцянок справа не пішла. На момент моєї виписки з пологового будинку він працював в доставці. Мене це не влаштовувало ні з якого боку.
Чоловіка цілими днями немає вдома, приїжджає ніякий, а грошей вистачає впритул. Але я мовчала, чоловік і сам розумів, що цей варіант – зовсім не варіант. Але зате не сидів удома, а якось крутився.
Мій тато, знаючи стан справ, кілька разів пропонував влаштувати чоловіка. У нього своя обробна бригада, займаються давно цим, заробляють непогано, замовлення є завжди. Але чоловік чемно відмовлявся, посилаючись на те, що нічого в цій області не знає і не вміє. Тато не наполягав, просто говорив, що було б бажання, а решту навчать.
Я була б не проти, щоб чоловік пішов працювати до тата. Отримав би нову затребувану професію. Так, це не в офісі сидіти, за комп’ютером працювати, але і не в доставці мотатися цілими днями за адресами. Але чоловік твердо заявляв, що розбереться сам, я не наступала, чекала.
Але два роки він розбирається, а толку від цього мало так мало. Живемо у вічній нестачі грошей, доводиться економити на всьому. Ніяких запасів на чорний день, все вигребли до копієчки. Якби не допомога батьків, то ноги б уже простягнули. Але чоловік вперто не хоче приймати допомогу в працевлаштуванні.
Нещодавно сильно посварилися з цього приводу. Приходили в гості мої батьки, принесли знову пакети продуктів, мені вже соромно їм в очі дивитися. Тато вже не пропонує роботу, тому що зрозумів, що марно, просто за чаєм розповідав, що з’явився новий об’єкт, обсяг робіт великий, буде шукати ще працівників. Тут тільки тупий не зрозуміє такого натяку.
Після відходу батьків я вирішила з чоловіком поговорити. Сказала, що у нього зараз робота ні про що, він на проїзд більше витрачає, ніж заробляє, а тато якраз шукає людей. Там можна бути впевненими, що з грошима не надурять, та й робота ця в перспективі довгострокова.
Чоловік надувся, сказав, що не хоче приймати чиюсь допомогу, він розбереться сам. Мене така злість розібрала – подивіться, який гордий. Допомогу з роботою він приймати не хоче, це ущемляє його гордість, а допомога грошима і продуктами від батьків його влаштовує. Дуже цікава гордість виходить.
Ми сильно посварилися, чоловік сказав, що більше ні копійки, ні шматочка допомоги не прийме.
Образився, тепер харчуємося окремо. Він собі гордо купує якусь швидкорозчинну лабуду, я харчуюся нормально.
Чоловік демонстративно не бере продукти, які купив не він. Кому він що таким чином намагається довести, я не знаю. Що на свою зарплату тільки себе може прогодувати? А комуналка, а одяг, а продукти для сім’ї? На це хто буде гроші давати?
Розмовляти з ним поки марно. Почекаю, коли охолоне, спробую знову донести світлі думки, що від роботи гордість не страждає. Якщо не зрозуміє, буду думати, як бути далі.