Підзбирала грошей, хотіла купити собі квартиру на маму, щоб чоловік не знав. Але мама проти. Я її просто не розумію

Софія заміжня вже багато років, живе окремо від батьків в квартирі, отриманої чоловіком у спадок. У них дитина-школяр, обидвоє працюють. Свого часу Софія вийшла з декрету, коли дитині було два з половиною роки, на роботу до подруги, яка незадовго перед цим звільнилася з роботи і відкрила «свою справу».

Тоді все це виглядало, як авантюра, але особливих доходів від роботи Софії ніхто не чекав. Благо, що фінансове питання в їхній сім’ї гостро не стояло: чоловік завжди непогано заробляв і не скупився. Софія пішла працювати не через гроші, а тому, що засиділася вдома, заради спілкування і тонусу.

З тих пір так у них і повелося: зарплата чоловіка – це бюджет сім’ї, зарплата дружини – це її особистий дохід, на шпильки.

Чоловік ніколи не цікавився і не питав, скільки там, раз і назавжди прийнявши за аксіому, що там якісь смішні копійки. Зате на Софії всі ці роки повністю був побут і дитина. Вона забирала сина з садка і школи, водила на гуртки, стежила за уроками, купувала продукти, готувала, прибирала і прала.

Чоловік працював, приходив пізно, йшов рано, і господарства майже не торкався.

Тим часом, бізнес подруги не тільки не прогорів, як передбачали багато, але непогано розвинувся і став приносити дохід. Разом з цим збільшився і дохід Софії. Всю свою зарплату вона тут же скидала на рахунок під відсотки, і там за десять років накопичилася сума, достатня для покупки квартири. Чоловік про цю суму навіть не здогадується.

– Я завжди пам’ятала, що живемо-то ми в квартирі чоловіка, – розповідає Софія. – Прекрасно розумію: якщо раптом що трапиться, я буду змушена встати і піти, в чому стояла.

Зараз ми живемо добре, про рoзлучення ніхто не думає, але буває по-всякому! До матері повертатися, та ще й з підлітком-сином, не хочу! Вирішила купити собі квартиру, поки все нормально, буду здавати, а якщо що, у мене буде дах над головою …

Останнім часом ціни на нерухомість після періоду падіння повільно, але неухильно знову поповзли вгору, і Софія вирішила – треба купувати зараз те, на що вистачає. А там буде видно.

Проблема тільки в тому, що в шлюбі квартиру «тільки собі» не купиш.

– Я звернулася до матері. Кажу, давай так – я куплю нерухомість на твоє ім’я, а ти потім мені її подаруєш. Чоловікові моєму потім скажемо, що ти накопичила сама і купила мені. Просто подарунок дочки від матері.

Але мати раптом відмовила, уявляєш? Я не хочу, каже, брати участь в твоїх махінаціях, брехати і викручуватися! У сім’ї так себе не ведуть! Хочеш, мовляв, брехати – бреши, але без мене!

Софія збентежена такими заявами і ображена на матір.

В принципі і робити їй нічого не треба – тільки папірці підписати в інтересах дочки і внука. Не хоче обманювати зятя? Невже чужа по суті людина їй ближче своїх, рідних по крові?

Зараз всі так роблять. Шлюби розпадаються кругом тільки так, нічого постійного давно вже немає, люди, по п’ятнадцять-двадцять років проживши разом, розлучаються і залишаються ні з чим, розгублено розводячи руками – ніщо, мовляв, не віщувало такого.

Тому розумні і далекоглядні люди підстраховуються, і це правильно, вважає Софія.

– І обману нікого я тут не бачу! – заявляє Софія. – Гроші я сама заробила, сама накопичила. На таксі не їздила, по ресторанах не ходила, господарство вела економно, на всілякі дурниці не витрачала. Чоловік ні в чому не був обмежений!

Але мама – людина старого гарту. Навіть такий невеликий обман вона називає гучним словом «махінація» і не бажає в цьому брати участь.

– Людині скоро сімдесят, а у неї все юнацький максималізм якийсь в голові! – сумує Софія. – Я вважаю це зрадою! Нічим мені в житті не допомогла, не дала ніколи ні копійки. Я звернулася до неї з проханням єдиний раз. І то – вона відмовила …