Невістка сама розбалувала чоловіка, тепер дзвонить мені скаржитися. Але що я тепер можу зробити?

Невістка сама собі проблем на голову знайшла, хоча я попереджала, що своєю турботою і вседозволеністю вона собі тільки гірше робить. Вона мене тоді не послухала, а зараз щодня телефонує бідкається. Але що я-то тепер можу зробити? Хлопчик виріс, у них своя сім’я.

Я з чоловіком  poзлyчилася, коли синові було шість років. Чоловіка до цього терпіла, бо вважала, що синові без батька буде погано рости. Потім подивилася, що син свого татка копіювати в поведінці почав, та й poзлучилася. Чоловік-то був той ще фрукт.

За домашнім справам мені допомагати – це не чоловіча справа. Працював без прагнень, а потім вдома на дивані або в гаражі з мужиками. Вдома раз на рік цвях заб’є або кран поправить, все, його чоловіча робота виконана.

Сам собі обід не покладе, чекає поки його обслужать, добувача, а потім тарілку до раковини донесе, так на столі все і залишить, про помити за собою навіть не кажу.

Коли я почала помічати, що син копіює поведінку батька, а на мене ще й огризається при повному схваленні чоловіка, я сказала собі, що вистачить. Poзлучилася і стала сина нормальною людиною виховувати. Син до батька спочатку рвався, але той швидко знову одружився і про спадкоємця і думати забув. Син це зрозумів і більше про батька не розмовляв навіть.

До десяти років він за собою і посуд мив, і яєчню приготувати міг, сам ліжко застилав. Став старшим, суп навчився варити, по дому мені забиратися допомагав, навіть не огризався, що це не чоловіча справа. Нормальним хлопцем виріс, сам все по дому вмів і робив без нагадувань.

До весілля він зі мною жив, з нареченою його я була знайома, дуже хороша дівчинка, я маму її знала, працювали свого часу разом. У мене до неї нарікань ніяких не було, не ледащо, готувати вміє, приносила іноді пироги, які сама робила, в’язала навіть щось. Батьки в неї суворого виховання, тому ні про які спільне проживання до весілля навіть думати не хотіли.

З’їхалися вони після одруження, квартирку зняли, запросили мене з батьками на новосілля. Я тоді ще помітила, що вона навколо сина в’ється, турботою оточує, але якось надмірно.

Він встає цукор подати, вона його садить, сама, мовляв, подам, він чайник підігріти – вона сама схоплюється, він посуд зі столу прибирати – вона мало не з рук вихоплює. Ну, думаю, в господиню грає, нову роль на себе приміряє і хоче нас вразити.

До мене в гості вони теж часто заходили. Невістка напече смакоти і вони до мене на чай, живуть-то недалеко. Стала я увагу звертати, що вона і у мене в гостях нічого робити не дає, якщо потрібна допомога, то сама кидається, а йому все “сиди-сиди, це жіноча турбота”. Тільки лампочку у мене і дала йому поміняти, а по кухні все сама.

Я з часом бачу, що син і намагатися допомогти перестав, чекає, коли йому подадуть так приберуть. Дуже неприємні спогади сколихнулися. Я тоді нічого не сказала, невістку потім одну попросила прийти на розмову. Вона здивувалася, але прийшла.

Тоді я їй докладно розповіла про колишнього чоловіка і як сина виховувала нормальною людиною. Вона послухала, а потім видала, що їй не важко коханому догодити, навіщо його зайвий раз напружувати. Я попередила, що він їй скоро на шию сяде і ноги звісить, вона усміхнулася, кивнула, але по ній було видно, що вона при своїй думці залишилася.

Пожили вони рік, потім обрадували нас новиною, що нам потрібно готуватися до появи онука чи онуки. На той час я вже зрозуміла, що невістку не переробити, нічого їй більше не говорила, але у себе вдома сина змушувала самого і вставати за чайником, і посуд мити, і крихти зі столу прибирати – у жeбpaків cлyг немає.

Мені він слова поперек не говорив, вставав і робив, а невістка несхвально на мене косилася, але мовчала.

Але як про вагітність стало відомо, так мені невістка стала дзвонити і на сина скаржитися. Її нудить, встати не може, а він просить його нагодувати. Сяк-так йому приготувала, так він весь посуд складає і нічого не миє. Речі свої до прання не донесе. А їй-то важко вже це все робити, вона ледве ноги тягає, вся блідо-зелена від тoкcикoзу.

Ну я синові прочуханку зробила, що дружина вагітна, щоб він її не обтяжував, він начебто якийсь час щось поробив, а цій розумниці як легше стало, так вона знову сама все так сама. А потім знову мені скаржиться. Ну а синові в одне вухо влетіло, в інше вилетіло, до хорошого-то швидко звикаєш, а коли тебе обслуговують, то погано чи що?

Невістку, звичайно, шкода. Тільки ось що я-то тут можу зробити? Сама розбалувала чоловіка, тепер від цього страждає. Якщо тільки переселяти молодих до себе і займатися їх перевихованням, одного заново вчити від домашніх справ не ухилятися, другу по рyкaх бити, щоб не старалася зі своєю турботою.

А найбільше я тут за онука майбутнього переживаю чи внучку. Якщо ці двоє в гармонію не ввійдуть, то дитина буде або в тата, або в маму, що за нинішнього стану справ нічого хорошого. Ось і думай тепер, лізти або не лізти.