“Це і твоя дочка теж. У мене важкий період, нехай у тебе поживе.” Тільки ось квартира-то моя, а колишня чоловіка залишила дитину на кілька років

Це якась абсурдна для нашого часу ситуація, коли в впорядковане життя раптово уривається хаос. Що робити, як правильно чинити? Ніяк не виходить.

Після десяти років шлюбу я овдовіла, горе це не описати. Ніхто не зрозуміє, і не дай Бог зрозуміти. Щастя моє – залишився синочок восьмирічний, трималася за життя тільки заради нього.

На інших чоловіків і не дивилась, але через рік познайомилася з тим, що потім, пізніше, стане моїм чоловіком. Він нічого не вимагав, не ліз, просто був поруч хорошим другом. І коли син сказав, що непогано б мені за дядька Едіка заміж вийти, я придивилася.

З’їхалися, одружилися.

Чоловік був надійним, нам було добре разом, я потроху прийшла в себе.

Він потроху упорядковував мою занедбану без господаря квартиру, син почав бігати з ним в парку.

Грім грянув через півтора року шлюбу: з’явилася колишня мого нового чоловіка. Прийшла до мене в квартиру, звідки тільки адресу дізналася? І прийшла не одна, привела за руку дівчинку.

– Це твоя дочка, Едик.

– Яка ще дочка? Чому не говорила раніше?

-Вже не знаю, чому, але ця п’ятирічна дівчинка була копією батька, навіть тест не потрібно робити. Ті ж очі, той же носик, родимки збігалися.

Жінка сказала, їде в інше місто влаштовуватися на роботу, потім потрібно буде туди квартиру обміняти і переїхати, так що нехай дівчинка у нас місяць поживе, хоч дізнається папу. Я була в такому шоці, що навіть посилати нікого не стала. Та й дитина в чому винен?

Дзвонила вона спочатку часто, але при останньому дзвонику з’ясувалося: інше місто взагалі в іншій країні знаходиться. Вона переїхала до Канади. Після того, як проговорилася, дзвонити перестала взагалі.

Я займалася Катею, поступово прив’язалася до неї. Водила до логопеда виправити мову, потім займалися поставою, водила її на танці.

Вона моментально навчилася читати, виявилася здатною, схоже, мати нею просто не займалася. А найголовніше – з сином вони здружилися, як справжні брат і сестра, і дружно вимагали ще одну ляльку, щоб остаточно зріднитися.

Чоловік оформив їй всі документи, Катя і в школу вже пішла, на танцях зірка, виконує соло, виступає. І з молодшим братом ми, звичайно, не затягли.

І ось минуло п’ять років – повернулася за дочкою рідна мама. Не зажила вона в Канаді, розтринькала всі гроші, навіть квартиру. І тепер вимагає дитину. Але куди вона Катю повезе? Ми її любимо, дівчинка нас сім’єю вважає, від мами ховається. Та кричить, що ми нацькували проти неї. І що робити?