Ось так родичі! Їдуть в гості – вимагають обслуговування на рівні п’яти зірок. Як зліг синок – і шоколадку не принесли

Історія ця про мою сусідку, будинок у нас загальний, на двох мешканців. Дружимо ми давно, але занадто не зближуємося, бережемо кордони, як зараз модно говорити. Допомагаємо один одному, на голову не сідаємо, але в курсі загальних справ.

Живемо в невеликому селищі близько до моря. Звичайно, як літо, починається гостьова пора. Ціни у нас прийнятні. Тому я здаю кімнату або дві, якщо найближча рідня не гостює. Але якщо навіть приїжджає рідня, вони розуміють: мені їх гостювання по місяцю в копієчку встає. Беруть на себе всі витрати, мені допомагають грошима і по дому намагаються що-небудь зробити, в саду возяться.

А ось сусідці так не щастить.

Вона кидається навколо своєї рідні з сумками, сама пішки носиться на ринок з ранку за молоком і за домашнім сиром, даром, що гості на машинах приїжджають. Їм то на пляж з ранку, то вставати лінь. А вона за ними бруд виносить.

І ось ситуація, поки сусідка була на роботі, синочок злaмaв ногу. Родичі навіть не відвезли його в лікарню на машині, просто викликали швидку. Відправили дитину одну, мовляв, матері вдома немає. Доктор їм:

– Все одно родичі? Їдьте з ним, може, лiки знадобиться якісь додаткові, в лiкaрні зараз не все є в наявності. Потрібно буде дитині купити щось …

Ні, відмовилися. Подзвонили сусідці, до відома поставили.

Вона з роботи відпросилася, як напарниця прибігла, відразу до сина. Там його вже в гіпс упакували, вручили їй: забирай, матуся. І доктор строго-настрого наказав тріскати якомога більше холодцю, м’яса і овочів з фруктами. І ніяких солодощів, поки кістка не зpoстеться.

Я, як дізналася, одразу поставила хаш варити. Прибігла до них з каструлькою, дивлюся, сусідка знову рідні на стіл метає голубці і котлети домашні. Ті поїли, дістали фрукти, що собі накупили, на свої тарілки поклали, з’їли. Залишки з собою в кімнату забрали.

– А що, з дитиною не поділяться?

Тихо ти, – осмикує сусідка, – незручно жебракувати. Образяться, не приїдуть більше.

– Так і нехай не приїжджають, хіба ні? Кімнати і здавати можна, а не догоджати родичів. Вони-то у відповідь на турботу як себе повели?