Бабуся звеліла забрати її онука собі. Їй не треба

Мене завжди вражало, як легко люди прагнуть робити добрі вчинки, якщо можна діяти чужими руками. Вони вважають, що не собі ж просять!

Ось і сама історія.

Є мій чоловік, є його молодший брат. Практично однакові у всьому, у них були одні й ті ж гуртки, виховання, одяг. Але підхід до життя чомусь різний.

Мій чоловік одружився років через п’ять після брата Максима, він хотів освіту закінчити, на ноги встати.

Ми відразу, як стало можливо, підшукали і купили в іпотеку квартиру, не в свекрухи ж селитися і дітей народжувати? Має жінка право на особисте життя, виростивши хлопців?

Влаштувалися обидвоє на основну роботу і знайшли ще підробіток, щоб виплатити банку борг раніше, не втрачаючи на відсотках. Світа білого не бачили, Максим з дружиною тільки посміювалися.

Але у них-то ситуація була інша: будиночок дістався дружині у спадок, в ньому і жили. Невеликий, зручності на вулиці, але в межах міста, навіть гілка метро відносно недалеко. Ось вони там і жили, за грошима не гналися, на їжу вистачало – і добре.

Ми дивувалися: вже діти підросли, а вони не намагаються ні ванну теплу зробити, ні ремонт. Сміються тільки, митися ходять до свекрухи.

Ми розплатилися з банком, зробили  відмінний ремонт, пора і дітей заводити. А у Макса будинок сиплеться, чи мислимо не стежити за ним роками?

І тепер він нас кличе буржуями, мовляв, в розкоші живемо. А вони з дітьми повинні тягнути нещасне існування. Ми просто зобов’язані їм допомагати, хіба ні?

Але хто не давав їм самим хоч щось відкладати? Піти на нову роботу? Отримати додаткову освіту? Дітей ж все одно на свекруху скидали. А тепер ці діти беруть приклад з батьків. Вчитися не хочуть, напружуватися теж. До навчання з лінню, до домашньої праці з прохолодою.

Старшому вже 16, пора братися за навчання або підпрацьовувати після 9-ого класу, професію отримувати, а він і не думає.

Бабуся чоловіка почала наполягати: ми повинні взяти його до себе, навчити, як потрібно ставитися до життя. А у них він тільки жере, віддачі ніякої. Сміття винести не бажає. Прибрати за собою нездатний.

І навіщо мені, вагітній, таке щастя?

– Бабуся, так ти його до себе в квартиру візьми, нехай за тобою доглядає.

– Не буде він доглядати. Він шлятися буде, друзів і дівок водити. Мені відпочинок потрібен.

А нам, значить, не потрібен? Чоловік пропонує його влаштувати в коледж з гуртожитком, там відразу можна підробляти. Але хлопець відмовляється. Невже я повинна його додому до себе тягти? Хіба у нього батьків немає?