Я повернулася від батьків з подарунками, які так дбайливо вибирала для них
Знаєте, коли закінчується дитинство? Коли з’являється молодша дитина в родині. Скільки б тобі не було років – “тивжевелика”. Все, ти тепер завжди велика, навіть якщо тобі три роки або п’ять.
Молодша дитина вкрала твоє дитинство, твою маму, тата …
Я народилася старшою, у мене 4 брата і сестри. І всі вони повисли на мені. У три роки я дивилася у вікно пологового будинку, і не розуміла, чому мама не дивилася на мене, коли показувала білий згорток з братом. А просто хлопчик, син. Дівчинка – відрізана скиба. Відpiзaлa вона мене в той момент, далі я була лише зручним інструментом, функцією.
Спочатку я пишалася, що стала маминою помічницею, що з чотирьох років качаю коляску братика, що замість гри я мию посуд в тазику. Щось збираю, подаю, приношу.
Братик ріс, капості, і за кожну його зірвану на підлогу скатертину, за кожну розбиту тарілку отримувала я.
– Ти велика, а він ще маленький, – говорили мені.
Я плакала, і чекала, коли йому виповниться три, а потім чотири. У цьому віці він повинен був стати великим, адже так? І мама від мене відстане. Знову подивиться ласкаво, знову на мене.
Але я і далі отримувала за нього.
Чому я стала великою в чотири, а братові можна було все, що мені заборонялося, за що мене били ременем?
– Він уже великий! – кричала я обурено, – я не буду за ним прибирати!
– Здорова кобила, – прилітало мені по oбличчю, – а робити нічого не хочеш! Невдячна!
Я чекала, коли ж брат стане старшим, перестане пакостити, адже у мами з’явилася ще дитина. Тепер мав получати брат, ось я позлорадствую! І відпочину нарешті.
Ха! Тепер на мені було двоє дітей. Потім троє. Мені було вісім і я вже могла сама прати пелюшки.
До десяти я вже сама гріла суміш і годувала малюків, носила їх на руках, готувала вечерю і займалася прибиранням.
Чи були у мене подруги? Так зі мною в школі навіть сидіти ніхто не хотів! Я нічого не знала про гру в приставку. Замість Барбі у мене були живі немовлята. І однокласниці обзивали мене нянькою.
Я приходила додому в сльозах, кричала, що вони вже виросли. Що вистачить їм за мною ходити, вони і самі можуть піклуватися один про одного.
Але схоже, мама вирішила, що лyпити всіх інших не вихід. Вона просто пожертвувала мною, щоб у інших було дитинство. Тому за всі косяки молодших билa мене. А молодші нили, були незадоволені мною і постійно скаржилися.
Я вчилася з усіх сил, на одні п’ятірки. Знаєте, чому? Тому що єдиний час, коли мене не чіпали – час за уроками. І я затримувалася в бібліотеці. Мріяла стати фотографом, поїздити по світу.
Але після 9 класів батьки забрали зі школи мої документи.
Яким ще фотографом, – сміялися вони. – Підеш в кулінарний, нам їсти немає що, в фотографи зібралася.
Після першої практики в місцевому кафе батьки чекали мене біля виходу. Я думала, нарешті доросла, може, відзначимо? Але вони потягнули мою сумку, влізли в неї – і розчаровано дивились на мене:
– Ти що, не могла шматок м’яса потягти або рибу? Ми для чого тебе вчимо? Тупа як була, так і залишилася!
На мою першу зарплату після училища у них були великі плани: молодшим одяг купити, забити холодильник. Мені теж був потрібний одяг, але про це ніхто не згадав.
– Так ти здорова кoбилa, працюєш! – здивувалася мама питанням, – ось і купи собі! Зарплата коли?
– Звідки мені знати, це ж приватне кафе, а не держслужба!
У день зарплати я звільнилася. Документи вже були зібрані, більше мені нічого було взяти з дому. Це немислимо, але нічого. Я пішла на вокзал і купила квиток якнайдалі. Потім з невідомого міста покотила ще далі. І вже там влаштувалася на роботу прямо на вокзалі.
Так, почала з шаурми. Зняла ліжко в хостелі і збирала. На нормальний телефон. На одяг, щоб пальцями не тикали.
Потім зняла кімнатку у бабусі і почала пекти на замовлення десерти. Старенька була рада: я взяла на себе весь її побут, мені було неважко.
Коли запрацювала моя кондитерська, я вже була одружена, з дипломом, вже стала мамою. Люблячою мамою, мої діти не виконують мої обов’язки.
І не знаю, чому мене понесло знайомити їх з дідусем і бабусею.
Я привезла величезні сумки з подарунками для всіх, прихопила конверт з грошима, але все було даремно.
Батьки не впустили мене додому. Вийшли на подвір’я разом з братом і сестрами і почали кричати, щоб всі чули.
Що я свиня невдячна. Що брат п’є, бо я за ним не стежила! Що онуків вони знати не бажають. Що я кинула дітей. І що зобов’язана віддати батькам борг і піклуватися про них.
– Хіба я не відпрацювала цей борг, поки з вами жила? – запитала я. – Ви ж не знали, де вдома сіль стоїть …
– Розумію, чому ти мене з ними не знайомила, – сказав чоловік.
– Я їм в конверт грошей поклала, – промовила я, – вистачило б всією сім’єю на море з’їздити. Але давай без них?
Ми розвернулися, не випустивши з рук жодного пакета. Назад я не оглядалася.