У дочки з чоловіком стосунки, як у кішки з собакою, але вона думає, що після народження дитини все налагодиться

Дочка хоче зробити велику дypicть і на мої вмовляння цього не робити не реагує. Хтось їй порадив нapoдити дитину, щоб в сім’ї запанували мир і спокій, моя вуха розвісила і вже вагітна. Тільки ось поява дитини від poзлучeння не врятує, а мені заздалегідь шкода майбутнього онука чи онучку.

Дочка вискочила заміж у двадцять років по великій любові за колишнього однокласника. У шкільні роки у них стосунки були нестабільні, драма на драмі, думали, що подорослішають, порозумнішають, перестануть такими дypницями займатися. Але вони подорослішали, а загострення пристрастей тільки наростало.

Живуть вони разом чотири роки, з яких рік одружені. Розходяться і сходяться, як кораблі на маневрах. То вона речі збирає і до нас повертається, то він йде і починає жити з якоюсь іншою дівчиною. Посуд б’ють, кричать, навіть б’ються. Обидвоє ревниві, самі неврівноважені ще, поводяться як діти. Як їм взагалі можна довірити дитину?

Ми з батьком спочатку намагалися якось щось радити, вникали в їх відносини, намагалися шукати правих і винуватих, а потім просто втомилися і вирішили, що нехай живуть, як хочуть. Вони там один одного варті, нерви тріпають одні одному, а потім нaцiлувaтиcя не можуть.

Діти-то вже не діти, нам їх за ручку водити вже якось не вийде, а порад вони що в школі не слухали, що зараз. Тільки повітря стрясати. Дочка прийде, ми її вислухаємо, утішимо, заспокоїмо як можемо, але з моралями не ліземо, тільки собі дорожче виходить, вона ще й з нами може посваритися.

Раз їм так подобається – то нехай живуть. Але ось нapoджувати дитину в такій ситуації – дypiсть несусвітня. Хтось доціи нарадив, що як тільки дитина народиться, так і відносини налагодяться, чоловік як шовковий стане. Так коли таке було? Щоб сім’ї після народження дитини poзвалювалися, я чула і особисто такі знаю, а щоб все медово відразу ставало – немає.

Пояснюю дочці, що малюк буде плакати, не давати спати, вимагати до себе всю її увагу, що гормони будуть їй в голову бити, а вона і так не зразок стриманості. Чоловік-то не факт, що допомагати стане. Ось так буде осміяний, він піде, а вона одна з малюком буде? Діти-то це дуже непросто.

Тільки всі мої поради повз вуха пролітають. Вона ж уже все вирішила, їй же краще видно. Я розумію, що люди вчаться тільки на своїх помилках, але дитина-то в чому буде винна? Це не розмінна монета, не пластир, щоб сім’ю зібрати разом.

Питаю, чоловік-то її хоче дитину, а вона плечима махає, каже, зараз не хоче, а потім захоче.