Пожаліла стареньку бабусю і купила в неї шкарпетки. Через пів року на мене чекав сюрприз

Історія ця трапилась пару років тому назад. Була рання весна, початок березня. Я йшла втомлена після роботи, якраз отримала довгоочікувану зарплату. Йшла і рахувала в голові на що вже її потратити: комуналка, продукти, все як у всіх. Вирішила зайти в супермаркет і порадувати себе чимось солодким до кави.

Біля входу в супермаркет стояла старенька жіночка з сумним поглядом. Вона продавала шерстяні шкарпетки.

– Ручна робота, з шерсті, дуже теплі! Беріть, не пожалієте! – промовила старенька до мене.

Мені щось її стало так жалко. Стоїть, одна-однісінька, холодний вітер, моросить. Я підійшла поближче, що розглянути її товар.

45 розмір, видно, що ручна робота, досить грубовато, зате натурально. Колір теж на любителя, але все ж вирішила купити. Хоч і 45 розмір, і, варто сказати, що на той час я не те що не була одружена, навіть в стосунках не була. Тому, якщо логічно, то я просто викинула гроші і залишилась без солоденького до кави.

Прийшла додому і відразу це непорозуміння заховала куди подалі. Випила каву, трошки сумно було, що без солоденького, але все ж була й гордість, що зробила добру справу.

Через місяць я зустріла свою долю. Андрія – високого, успішного, симпатичного чоловіка з 45 розміром ноги.

Одного разу мій Андрій досить серйозно пpocтудивcя. Я тут же згадала про ті шкарпетки. І чyдo, вони дійсно допомогли. Тепер при пpoстудi мій чоловік тут же їх одягає. А я згадую ту стареньку, надіюсь, що все у неї добре.

Ось так, жіночка просила купити для чоловіка безглузді вовняні шкарпетки: я купила, хоча носити їх було нікому. А вже через пів року вони дуже й пригодилися.