Невістка заявила, що я маю бути вдячна їй, що вона за мого сина вийшла і дитини йому народила

Хотіла, щоб син одружився, звичайно, але зараз думаю, що іноді краще одному бути, ніж з такою дамою жити. Додумалася дівчина мені заявити, що я зобов’язана їм допомагати і мало не в ногах у неї від подяки валятися, тому що вона за мого сина заміж вийшла і дитину йому народила. Досягнення ж яке!

Син у мене одружитися задумав вже до сорока років. До цього все якось віджартовувався, працював багато. Зате зараз вже при нормальній посаді і квартирі. Рік тому втішив – одружуватися буде.

Я тоді зраділа. Не бути ж йому вічно самотнім. Відверто кажучи, як на теперішній час таке було цілком можливо, син не еталонний красень. Зараз же жінкам подавай модельних мужиків з великими гаманцями. Не всім, звичайно, але таких осіб вистачає.

Так що, коли він заявив, що одружується, у мене відлягло на cepці. Собі слово дала, що слова поганого невістці не скажу. Головне, щоб вони жили добре. Хоча дівчина мені не сподобалася відразу.

При першому знайомстві стала випитувати про квартиру, хто власник, де я працюю, скільки отримую. Я пожартувала, що у них на шиї сидіти не буду, а інше неважливо. Синові було теж незручно, перевів тему. Вона замовкла начебто, але ні-ні, та й запитає щось таке. Я робила вигляд, що не чую. Що їй, на що я живу і як? Не зі мною їй жити.

Гаразд, розписалися вони, чекають дитину. Тут почалися дзвінки від сина. То попросить сходити з дружиною в жіночу консультацію, тому що їй одній страшно, то прийди посидь з нею, а то живіт тягне, то ще якась напасть. При цьому я, взагалі-то працюю ще, а у невістки є власна мама, яка живе під боком.

Але їздила і сиділа, не хотіла ні з сином стосунки псувати, ні невістку нервувати. Але про себе дивувалася, як син взагалі з нею живе, все їй не так, все погано, все мало. Я дуже намагалася не звертати увагу і списувала все на вагітність і гормони. Думала, народить та й заспокоїться. Але тільки гірше стало.

Потік дзвінків і прохань тільки наростав. Від мене вимагали прийти посидіти з онуком, сходити погуляти, щоб невістка могла своїми справами зайнятися, такі прохання надходили щодня. Не після роботи, а замість неї я повинна була нестися рятувати невістку, яка при відмові істерила мені в трубку.

Один раз я вже не витримала, запитала, чому її мама не ходить. Сваха не працює, хоча і набагато молодша за мене, сидить удома, та ще й живе ближче. Але ні, з роботи зривають мене. Начальство вже косить ліловим оком і багатозначно хмикає, того й гляди звільнять.

У відповідь я отримала, що у її мами взагалі-то теж дитина, тому вона зайнята. Цього я не знала, тому замовкла, так, дитина в такому віці це важко. Тільки ось через час з’ясувалося, що тій дитині вже тринадцять років. Чого там його виховувати цілодобово, я не знаю.

Нещодавно я відмовилася зриватися і їхати кудись. На вулиці спека, я ще й по роботі набігалася, сама ледве на ногах стою. Так мені невістка такий скандал закотила! Стільки наговорила, на голову не налазить.

Я, виявляється, маю бути їй вдячна, що вона сина мого взяла і онука мені народила, радість під старість років. Що вона взагалі мене ні про що просити не повинна, я сама повинна попереду паровоза бігти і допомогу свою пропонувати. Загалом, я повинна, повинна і ще раз повинна.

Каюсь, не стрималася, гаркнула їй в трубку все, що думаю. Теж мені, знайшлася зірка полів і городів. Взяла мого сина! Мені народила онука! Так жили без такої, не тужили. Всі їй повинні і повинні.

Ось у мене тепер стоїть питання – чи розповідати про нашу сварку синові. З одного боку, нехай знає, як дружина до нього ставиться, з іншого – він щасливий у шлюбі, любить дружину і дитину, чи варто лізти? Сама-то я туди більше носа не покажу, нехай сама розбирається, а ось що робити з сином ..