Машинально відповіла на дзвінок телефону подружки, а там мій чоловік

Я й не згадаю, для чого я прийшла до Аліни після роботи, хотілося просто побути кілька хвилин поруч з подружкою.

Я сумувала. Скучала за нашими дружніми розмовами, адже суєта постійно заважала нам зустрітися і провести годину-другу разом.

З Аліною ми дружимо з першого класу, нехай хоч греблю гати кажуть, що жіночої дружби не буває. Ще як буває, ми завжди вибирали інтереси один одного. І в школі, і в інститутах, а недавно ще я виводила її з затяжної депресії після cмepтi чоловіка. Зробила все, щоб повернути їй інтерес до життя, і поступово моя подружка oжилa.

Правда, останні півроку вона стала якоюсь іншою. Спілкування уникає, знаходить якісь справи.

Побачивши мене вона якось криво посміхнулася, але все ж запросила увійти. Але що я, подружку не знаю? Видно було, що бачити вона мене не хоче.

Я теж зам’ялася, запитала, щоб розмовe зав’язати:

– Як у тебе пахне смачно, що готуєш?

– Вечерю готую. – Голос був холодним, і немов роздратованим.

– Гостей чекаєш?

– Я зараз, духовку потрібно перевірити – уникла відповіді подруга, втекла.

А мені в цей час подзвонив чоловік.

Сказав не чекати, доведеться на роботі затриматися. Я знизала плечима, поклала мобільник на стіл. Телефон задзвонив знову, на фото знову був Ігор. Я автоматично відповіла, не зрозумівши навіть, що беру телефон подружки, вирішила, передзвонює, забув щось.

– Аліночка, – сказав мені забутий голос чоловіка. Такий ласкавий, такий нетерплячий, – я вже скоро.

Коли Алінка увійшла в кімнату, я ще тримала її мобільник. Вона тут же зрозуміла, що сталося, на кухні відмінно все чути.

Я була настільки приголомшена, що і питань не задавала. Не хотіла ні сцен, ні скандалів, тільки піти якомога далі. Сказала тільки:

– Ігор не ідеал, звичайно, але може, з тобою він зовсім інший? Заважати не буду, утримувати не хочу. Хоче – нехай збирається і переїжджає.

Подружка моя мовчала, бліда.

Накрило мене тільки коли я йшла додому. Прикро було нестерпно: відразу дві близькі людини. Єдині взагалі близькі люди в моєму житті. А я, немов кінь, йшла по звичній колії додому, готувати вечерю.

Кому? Ігорю вже приготували. Дитина у бабусі з ночівлею.

У мене вільний вечір, невже я його просто проведу в соплях?

Я не брехала Алінці, Ігор – не ідеал. Сім’я з ним не задалася, аж надто ледачий. Після роботи – за пиво, заробляв мало. Я намагалася його надихати, як наївна дівчинка, потім вирішила, надихати буду тільки себе. Нехай лежить на дивані, аби мені не заважав. Доньці все одно тато потрібен, а там видно буде.

Я йшла додому довго, через гарне кафе і парк з золотим заходом. Встигла і поплакати, і посміятися, і подумати. Хотіла ще в кіно зайти, завтра ж вихідний! І зайшла.

А чоловік у цей час встиг заїхати за речами. Коли я прийшла, зникли його документи, одяг, особисті речі. Потім, пізніше забрав якусь техніку, я не вникала.

Мені цікаво було, якось азартно навіть – скільки вони пpoживуть?

Аліна витерпіла його півроку, і Ігор знову з’явився біля дверей. Але я вже не падала до нього в обійми. Я остаточно встала на ноги, зловила радість не готувати для нероби, не прибирати за ним. І не звітувати.

У мене з’явився навіть близький друг, правда, поки ми пробуємо формат гостьового шлюбу. А Алінка шкодує, що ми більше не подруги. Вибачалася, але хіба склеїш таку тріщину?